Work Text:
не те щоб ендрю ненавидів атб.
— дві пачки цукру на людину, пане.
але він все ж таки ненавидить атб.
це було за тиждень до великодня, його невеличкий волонтерський центр цвів і пахнув надлишком спазмалгону та сиропів проти кашлю. знаєте, коли одна жіночка за 40 завалюється до невеличкої комірки на подолі, що знаходиться під яскравим надписом “збір гуманітарки” й вивалює на затхлий стіл декілька десятків блістерів кругленьких таблеток. у мене постійно болить голова й це єдине, що допомагає, каже вона, я зможу прожити й без цього, каже вона. мінярд ще ніколи так сильно не любив жінок.
але справа не у цьому.
паска.
точніше, п'ять десятків пасок для постраждалих від російського терору у бучі, які вони мали почати готувати ще два дні тому, коли нікі, його старший й, на жаль, двоюрідний брат, заявив, що цукру вистачить ще либонь на десять штук.
звичайно, вони захотіли послати абсолютно антисоціального ендрю мінярда у магазин. звичайно, це було смішнявою ідеєю, сповненою абсурду, адже ендрю з дому виходив тільки, щоб купити блок мальборо у мовчазного продавця через дорогу.
й от тепер він стоїть, прогризаючи поглядом мертвенним діру у голові продавчині.
йому потрібно було бодай три пачки, в ідеалі — чотири, але з додаванням родзинок та цукатів з цим можна якось впоратися. але абсолютно точно й категорично ні з лише двома кілограмами цукру. мінярд запускає руку у волосся й вже хоче кинути невиразне “гаразд, пробийте дві” й шукати навколо ще один магазин, де з нього не здеруть останні гроші, як тут побита шрамами руками вихоплює третій кілограм, вкладаючи поверх своїх покупок. ендрю підіймає здивований погляд й висне на добрячу секунду.
перед очами виринає руда голова з в біса такі бувають взагалі світлими блакитними очима. губи незнайомця розтягує посмішка й той, ледве не промуркотівши, звертається до пані за касою:
— пробийте це на мій рахунок.
ох, блять, зачекайте.
що.
що?
подив в очах мінярда змінюється таким глибоким недорозумінням, що якби поряд опинився аарон, той би гаркнув, щоб ендрю “не псував ідіотизмом наше обличчя”. проте, це зникає через секунду, коли він розплачується за власний товар й проходить далі до виходу. відразу запалює цигарку, з надією, що той хлопець, що абсолютно не підпадає під всі його вподобання, між іншим, забуде про свою дурницю.
але ж ні, виходить, оглядаючись по сторонам, поки не помічає спохмурнілу маківку й на швидко рухається в бік мінярда. ендрю все ще сподівається, що незнайомець пройде повз, до тієї жіночки, що з п'ятниці торгує свіжими томатами з дороги й вперто називає його андрієм, але він зупиняється прямо перед ним.
дурнувато простягаючи уперед пакет з цукром.
ендрю приймає його, в голові тримаючи факт, що найближчий магазин звідси знаходиться через дві вулиці вниз по лесі й все це заради збереження часу. хлопець перекачується з носків до п'яток, відкриваючи рот одночасно з ним.
— як тебе звати?
— тобі готівкою чи картою віддати гроші?
тиша.
— готівкою. — незнайомець посміхається недоречно тепло, поки ендрю, прикриваючи свою прогресуючу гейську паніку, риється у гаманці, повному лише шевченків й українки.
хлопець помічає це, й сміється тихо, поки його сміх віддається ехом десь у вухах мінярда. можливо не тільки у вухах, але про це не дізнається ніхто навіть під дулом пістолета. його обличчя, всупереч, видає лише повну нудьгу.
— рідко побачиш у студента стільки моцних купюр.
ендрю зводить у питанні брову.
— у тебе заліковка шеви з рюкзаку стирчала, коли гаманець діставав. — й не дочекавшись відповіді ендрю на чужу надмірну цікавість його бісовими речима, той додає. — я можу тобі прямо зараз переказати залишок за номером телефону.
секунда, десять, незнайомець перекидує йому решту на приват й, невпевнено махнувши рукою, ниряє у натовп.
пізніше того вечора, коли ендрю стоїть по руки у борошні, йому приходить сповіщення про надходження повідомлення з невідомого номеру.
+380997945642
гей, може затусимо якось на шахматці?
ендрю кліпає очима.
й відписує коротке “середа?”
хлопець з пачкою цукру.
ідеально. побачимось там, красеню. ;)