Chapter Text
Все починається спонтанно. Просто двоє колег проводять час разом. У них доволі багато спільного, і, як виявляється, ще й співпадають смаки. Вони годинами говорять і спорять через книжки, фільми, наукові відкриття і історичних особистостей, завжди знаходячі нову тему. Їм ніколи не буває нудно разом, такого компаньйона годі й шукати, але є один нюанс.
Їх розділяють тисячі кілометрів.
І так само спонтанно, поволі і непомітно, розмови перетікають у більш особисті теми. Про дитячі і юнацькі закоханості, про колишніх і теперішніх, про непрості розриви і життя після. В якийсь момент, Діма ловить себе на думці, що нікому і ніколи так багато про себе не розповідав, але Сергій вміє слухати, завжди уважно і з цим теплим розумінням в очах, що здається огортає його цілком навіть через екран. Та і сам Сергій за всіма жартами та іронічними історіями ділиться одкровеннями: про пошуки себе і як врешти дозволив собі свої бажання, як найскладніше було зізнатися самому собі і не втекти від цього у алкогольне марево чи іншу оманливо-ілюзорну безпеку, як так і не зміг зберегти стосунків з сином, а тепер і не розуміє, чи варто відновлювати.
Вони говорять годинами в скайпі, незважаючи на величезну різницю у часі, постійно обмінюються повідомленнями і те, що починалось як звичайне листування по роботі, перетворюється на глибоку емоційну близькість, настільки інтимну, що Дмитра охоплює страх, що він все зіпсує, що от-от відстань забере те єдине, що у нього є лиш для себе. Десь в цей час і стається їх довгоочікувана особиста зустріч, співпадають графіки, нарешті разом на одній події.
Коли Сергій стискає його руку в привітанні, Діма ледь не злітає під стелю, так легко і радісно йому стає від одного дотику. Сергій широко йому посміхається, його очі блищать-виблискують взаємним почуттям. І, можливо, саме тому Діма не дивується, коли після закінчення всього цього офіціозу, всіх важливих привітань і фото, Сергій затягує його за колонну у дальньому кутку величезної зали і цілує. Не просто торкається його губ своїми, а волого проводить язиком по самому краєчку і одразу просовує його в рот, наче намагається проковтнути його можливі заперечення.
Які заперечення? Хіба він може? Хіба він здатен? Діму паралізує на довгі декілька секунд, перш ніж він здогадується все-таки відповісти на палкий загарбницький поцілунок. Голова йде обертом, свідомість мутиться, думки постійно вислизають, залишаючи тільки бажання і спрагу. Сергій не дає йому говорити, лише ковтнути повітря, щоб знову зануритись у вир солодких дотиків, шумних видихів і тихих стогонів.
– Як прикро, що не можна націлуватись про запас, – врешті каже він, відпускаючи його губи, але не його самого зі своїх обіймів.
Сергій веде носом по його щоці, притискає до себе. Їх дихання і досі змішане, тіло горить від пробудженого бажання, а думки так і не збираються у щось звʼязне, наприклад, речення.
– Правда? – все, що може сказати Діма в цей момент.
– Ну, ми можемо спробувати, звичайно, – хрипло усміхається Сергій і знову накриває його рот своїм.
Вони так і не заходять далі поцілунків, навіть не торкаються голого тіла один одного, але Дмитру і цього достатньо, щоб дах зірвало остаточно. Він зрозумів, що з Сергієм все не буде як зі звичайним другом майже одразу, але сказати – зізнатися – собі, що він має неконтрольований потяг до іншого чоловіка зміг тільки, коли гальма геть відмовили.
Вони не відходять один від одного до ранку, і Діма постійно ловить на собі відверті – жадібні – погляди Сергія і тихо мліє глибоко всередині. Бо це взаємно, бо те хвилююче і палаюче, що зʼявилось одного ранку, тепер розділене на двох. Бо ті соромні фантазії, що стали частіше навіщати його, тепер отримали нове паливо і вже розквітають з новою силою в його уяві.
Як не дивно, але спілкуватися після цього стає трошки складо. Дімі ніяково, що кожен раз, коли Сергій посміхається і каже йому щось звичайне і будене, він думає, як ці слова осідали б на його шкірі, якби вони зараз були поруч. Він згадує його палкі поцілунки і дотики, і ледве тримає концентрацію на його словах, бо мозок готовий будь-якої хвилини вимкнутися. Він не може зупинити ці думки, і раз за разом вони збуджують його все більше, поки Сергій все-таки не говорить це вголос.
– Діма, я тебе чудово розумію, сам мучусь від стояка кожен раз, але ти у більш вигідному становищі, то ж не стримуй себе вже.
Дмитро завмирає і навіть відкриває рота, щоб відповісти, але слова так і застрягають десь в горлі. На кінчику язика стовбичать питання і вигуки, відмовки і пояснення, але ніхто з них так і не наважується стати відповіддю. Діма відчуває, що повільно, а може і не настільки, червоніє і опускає очі долі.
– Діма? Ти що, ніколи не дрочив? – Сергій питає наче жартує, але тон такий, що не відповісти йому неможливо.
– Та чого, дрочив, але ж ну, не підліток вже, – намагається Дмитро все-таки звернути тему.
– Так, хіба тільки підліткам хочеться тілесних задоволень? Якщо робити це вміючи, то навіть мастурбацію можна перетворити на мистецтво, – Сергій ледь не облизується, так блищать його очі масними фантазіями.
– Скажи ще, що проводиш майстер-класи, – Діма не припиняє спроб звести все до жарту.
– Взагалі-то ні, але персонально для тебе – можу, класна ідея! – ентузіазм Сергія тільки ще більше розпалюється. – Ти якраз в ліжку, дуже зручно.
– Зате ти посеред зали засідань в ООН, – нагадує йому Діма.
– Тут все ще ніхто не розуміє української, недопрацьовую, всі думки тобою зайняті.
– Сергій, – зітхає Діма і червоні плями з щок точно переміщаються і на шию, бо горіти починає вже і там.
– Це був комплімент. Компліменти приймати теж не вмієш? – Сергій підморгує йому, влаштовується зручніше в кріслі, і продовжує: – Так от, в чому ти зараз?
– Ти ж мене бачиш, – проти волі посміхається Діма.
– Бачу я тільки твою футболку, хоча краще б ти мені без неї дзвонив. Я ж не знаю, що у тебе там нижче.
– Піжамні штани у мене нижче.
– Чудово! І як там в штанах? Намет вже стоїть? Купол натягнувся? Колишко рівненьке?
Діма чесно намагається стримати сміх, але здається і регоче, впускаючи телефон на ковдру.
– Агов, не починай без мене! Я хочу приймати участь, я хочу все бачити!
– Нема чого бачити, я не збираюсь нічого робити, – Діма дуже хотів би звучати серйозно, але не може додати суворості своєму голосу, коли дивиться у Сергієві бешкетні очі.
– Прикро, дуже прикро, – картинно зітхає Сергій. – Але раптом ти передумаєш, я б радив прям зараз просунути руку в штани і обхопити себе долонею, бо я б саме так і зробив, якби зараз був поруч.
– То, може і залишимо теоретичні роздуми до практичних занять? – Дімі ніяково, навіть соромно, він закушує губу і стискає руку в кулак, бо власне, Сергій правий, саме це він і хоче зробити вже десять хвилин як – торкнутися члена і стиснути його в долоні.
– А як же обовʼязковий курс підготовки? Ну, там, правила безпеки, виявлення особливо чутливих до стимуляції зон, вибір найвдалішої позиції? – перераховує Сергій, і Діма все-таки відкидається на подушки і здається.
Він розводить ноги ширше і тепер з ковдри вже робиться той самий намет, то ж він коротко хіхікає, але ледь не давиться стогоном, коли засовує руку під резинку і зачіпає нігтем голівку.
– Ага, то перший контакт відбувся! – Сергій уважно слідкує за ним з того боку і задоволено посміхається. – У тебе там є якийсь крем? Хоча б для рук?
– Ображаєш, – доводиться все-таки покласти телефон на коліна і потягтися до верхнього ящика тумбочки, де і лежить той столітній тюбик змазки.
– Ой і вмієте ви ввести в оману, Дмитро Іванович! Справляєте враження такого тихого хлопчика, маминого відмінничка, а насправді!
– То на крайній випадок! Коли вже не сила терпіти, – все-таки виправдовується Діма і різко зупиняється, коли бачить Сергієву посмішку.
– Жарти – найкраща приправа до сексу.
– Навіть, якщо він віртуальний, – погоджується Діма.
– Особливо, якщо він віртуальний. Продовжимо? Ти вже змастив необхідні місця?
На мить Діму коротить:
– Це які?
– Ну, якби я був поруч, то обовʼязково займався б паралельною підготовкою тебе до більших пригод, але оскільки я не Дороті і не в Канзасі, і перенестися до тебе за хвилину не зможу, то, думаю, ти міг поки обмежитись тільки областю безпосереднього контакту.
– Долоню і член? – перекладає Діма. – Слухай, мені від збудження зараз взагалі розум відмовить, я не надто спроможний на вищу нервову діяльність в такому стані. І я правда закоханий у твій інтелект, але давай ти його вигуляєш іншим разом, угу?
Сергій відкрито сміється і закушує губу, киває і робить глибокий вдих перш ніж продовжити:
– Я запамʼятаю. То, може б ти вже приклав необхідні зусилля для досягнення мети? Тільки не поспішай, це не спринт, це марафон. Починай поступово, з повільних рухів, від самої основи до вершечка, не забувай про особливо-чуттєві ділянки, їх можна пестити пальцями, наприклад.
Діма слухняно веде рукою вздовж стовбура, стискаючи трішки сильніше біля голівки. Він відтягує шкіру, збирає вологу, що ледь-ледь виступила з щілинки і закушує губу знову, тепер вже стримуючи стогін. Нарешті! Його рухи обережні і повільні, він змінює тільки силу стискання і інколи кут.
– Як би я хотів бути зараз там, з тобою, – хрипло шепоче Сергій. – Слухати твоє дихання, ковтати твої стогони, цілувати тобі шию…
Діма пришвидшується, так і не дочекавшись прохання від Сергія, він просто не може стримуватись і майже втрачає контроль, тіло вимагає довгоочікуваної розрядки, але він все ще тримається за його голос.
– Не поспішай, благаю, я хочу насолодитися хоча б видовищем, – видихає Сергій і краєм ока Діма помічає, як він йорзає в кріслі.
– То, може, перемкнути камеру? Хочеш місце в партері? – Діма говорить з паузами, йому доводиться себе стискати і зупинятись, щоб складати слова в речення.
– Я і так бачу найцікавіше, – хитає головою Сергій. – Додай другу долоню, запусти її в промежину і проведи кінчиками пальців, тобі сподобається, обіцяю. Стисни себе, візьми у пригоршню, не бійся пестити себе.
Діма важко дихає, все, чого йому хочеться – це найшвидше кінчити. Його тіло палає від збудження і сорому, бо він не просто дрочить як нестриманий підліток, він робить це на очах іншого чоловіка, який ще встигає давати йому вказівки. Він бореться з бажанням перервати дзвінок, швидко закінчити і піти помитися від цього падіння у пекельні тортури. Але Сергій дивиться на нього палкими вогняними очима, і в них справжня суміш почуттів, цілий спектр від тваринного бажання до щемкої ніжності. Там є все, окрім докорів, засудження і глузування, які вже встигли оселитися у його власному розумі.
Всі його демони зникають, коли він стискає в долоні яєчки і повільно відтягує їх, і не стримує голосного стогону задоволення.
– Як би я хотів зараз бути поруч, я б торкнувся голівки кінчиком язика, щоб облизати її повністю, щоб відчути нарешті твій смак. Не впевнений, що зміг би тільки цим обмежитись, бо мені від одних тільки поцілунків стріха потекла… – Сергій говорить без зупину, а Діма ледве-ледве ловить його слова, він на межі, на самому краєчку. – Я б стиснув тебе, вібрав би глибоко і не відпустив, поки не випив би до самого денця.
Для Діми це вже занадто, це вже за край, куди його і переливає всього за мить.
Він приходить до тями повільно, у вухах шумить, в очах все ще темно. Він облизує пересохлі губи і хрипло кличе:
– Сергій?
– Я все ще тут, – його голос звучить дивно, наче відбивається від голих стін у пустому приміщенні.
Діма фокусує погляд і помічає, що пейзаж за Сергієм змінився, а сторонні звуки, що підхоплює мікрофон, підтверджують здогадку – він в туалеті.
– Сергі-ій? – тягне він розвеслено.
– Це у тебе там глибока ніч. Ти зараз вимкнеш телефон і заснеш солодко, а у мене ще робочий день, - Сергій відривісто шепоче, Діма помічає тільки окремі рухи. – Цукоро-ох-ок, – видихає він і Діма готовий піти на друге коло, так інтимно-відверто звучить це його прізвисько в момент, коли Сергій кінчає.
– От тепер можна далі йти цькувати ерефію, – задоволенно-сито каже Сергій, застібаючи штани.
– Радий, що надихнув на нові звершення, – усміхається йому Діма.
– Ти надихаєш мене на більше, – зізнається Сергій. – Але робота правда вже кличе. Гарних снів.
– Плідної роботи, – бажає йому Діма. Це вже їх звичний ритуал, коли один лягає спати, інший тільки починає роботу.
Діма прикриває очі і все-таки тикається обличчям в подушку, на мить його накриває зробленим і у цій хвилі із сорому, солодкого задоволення і хриплих фраз, він вихоплює найголовніше – його бажання, а тепер і божевілля, все ще взаємне.