Work Text:
Зоряна відчувала, як у неї починало сіпатися око. Це було неможливо терпіти. Вона була на грані зриву.
-Пані Іващук, я Вас ще раз питаю: де ви були вчора приблизно о п'ятій годині вечора?
-Вдома.- з веселою посмішкою каже жінка, що сидить перед нею в наручниках, зухвало закинувши ногу на ногу.
-Це хтось може підтвердити?- тяжко зітхає поліціянтка, уникаючи погляду підозрюваної.
-Ні. Але якби Ви, пані поліцейська, погодилися б…
Зоряна стукає по столу.
-Підозрювана!- Гримає вона.
-А що? От якби Ви погодилися піти зі мною на побачення, Ви б знали, де я буваю вечорами.- продовжує своє жінка.
Здається, ця особа взагалі не має совісті.
-Я не ходжу на побачення з підозрюваними у шантажі та погрозах.
-Ви забули про викрадення людини, пані поліцейська.- чемно усміхається жінка.
Їй Богу, Зоряна зараз зійде з глузду. Коли вона встигла?! У жінки аж відбирає голос від таких заяв.
-То… Як щодо побачення?
-Іващук!
-Мене, до речі, Василиною звуть.- кокетливо складає руки на столі жінка.
-Очі мої б Вас не бачили.- бурмоче Зоряна знову втупившись в документи.
-То це згода?
-Ні!- майже кричить Зоряна.
От казала їй мати- йди в медичний. Нє, їй треба було піти навчатися на слідчу. Мріяла ж ловити маніяків, стріляти з пістолета. Ну, щоб все, як в кіно… А в результаті шо? Сидить, допитує очевидно главу місцевого кримінального угрупування, яка до того ж ще й збоченка якась.
-До речі, пані слідча, у Вас такі гарні пальці. Такі довгі…- Василина торкається її руки кінчиками своїх пальців. -Цікаво, на що вони здатні.
Цей погляд… Чи то спокушає, чи думає, як прикопати Зоряну десь за відділком, так щоб ніхто не знайшов.
-Задушити тебе, наприклад. Якщо не зізнаєшся.- висмикує свою руку з чіпких пальців Зоряна. А сама почервоніла, як той помідор з бабусиного городу.
-А якщо зізнаюся, Ви підете зі мною на побачення?
-Так, ану йди звідси, шоб я тебе не бачила.- стукає по столу Зоряна.
-Біля поліцейського відділку завтра о п'ятій. - підморгує жінка на прощання, у той час, як її тягнуть на вихід.
Двері зачиняються і Зоряна нарешті може видихнути.
Перебираючи документи помічає якийсь напис рожевою ручкою.
"+380********6, подзвони мені. З любов'ю, Василина" і сердечко поряд.
От де ця збоченка дістала рожеву ручку?! І коли встигла взагалі?!
Зоряна була ладна закричати.