Chapter Text
Чи вірите ви в кохання з першого погляду? Якщо замислитися, що це взагалі таке? Ти вперше дивишся на людину і розумієш, що ось воно, чи це означає перший погляд очі в очі? Як ми взагалі можемо зрозуміти, що якісь із наших почуттів і є коханням? Все, що ми про це знаємо описано в піснях, фільмах і книгах, але ніхто не каже, що для кожного це відчувається по-різному. Як відрізнити межу між міцною дружбою і закоханістю? Як не потонути у своїх роздумах і опануванню нових почуттів? І все ж ми ніколи не зможемо відповісти на це правильно, чи не так?
Якщо ви запитаєте Джісона, то він точно не дасть вам відповіді на ці питання. Він реаліст і точно не вірить у всі ці дурниці із коханням з першого погляду, якщо чесно він взагалі не мав уявлення, що таке кохання.
Все своє життя він приділяв лише навчанню і не мав часу навіть подумати про можливу перспективу стосунків. Єдине, що його рятувало від нескінченного читання, конспектів і формул - його найкращий друг Хьонджін. Всі навколо не могли зрозуміти, чому вони взагалі дружать, якщо вони такі різні, але так склалася доля, і Джісон досі дякує проєкту по біології в 7 класі, який їм довелося робити разом. З того часу вони багато чого пережили та перевіряли свою дружбу на міцність не один раз, щоб не сталося вони завжди будуть один в одного. Але зараз, бігаючи по квартирі в пошуках одягу, він вже не був впевнений на всі сто відсотків, що не захоче якось вночі задушити свого найкращого друга.
- Хьонджін, скільки разів я просив тебе не брати мій одяг, а навіть якщо береш, будь ласкавий, став його на місце, - він крикнув це так голосно, що Хьонджін одразу ж вийшов до нього.
- Пробач, Джісон-аа, обіцяю, що більше не буду так робити. Якщо ти все знайшов, то хутчіше одягайся, ми й так запізнюємося.
Одразу після школи вони вступили до одного університету. Навчаються на різних факультетах, але це не так важливо, адже вони живуть в одній квартирі та все одно мають змогу проводити багато часу разом.
~~~
Пройшов перший місяць навчання, а вони вже були в списку студентів, які не вчасно приходили. Джісона дуже дратувала система підрахунку всіх студентів і час їхнього прибуття до університету, а виправдання на кшталт проспав чи затори взагалі не вислуховували. Сьогодні вони знову попадуть в той список, який вже став їхнім другим домом.
Йому подобалося навчатися, справді, але на парах було сумно без Хьонджіна, який завжди підіймав настрій. Проте він познайомився з Синміном, якого з легкістю можна назвати другом. Він навчався на тому ж факультеті і їхні групи часто зустрічалися на спільних парах, хлопець був такий же палкий до навчання, в цьому вони були дуже схожі.
Завдяки Синміну, який був відкритий до нових людей і Хьонджіну, який безперечно мав познайомитися із всім університетом до закінчення їх навчання, сформувалася компанія, про яку він і не міг мріяти у школі.
Хан вдячний своєму найкращому другу за те, що той звів його з такими прекрасними людьми, адже без його допомоги він не зміг би перебороти свою фобію соціуму і, мабуть, сам ні з ким не заговорив.
Їхня компанія сформувалася сама собою. Хьонджін, який навчався на хореографічному факультеті познайомив Хана з Феліксом. Це був наймиліший хлопець, якого йому довелося бачити, в першу ж зустріч він захопився його ластовинням, що в точності відповідало образу сонячного циплятка. І хто б міг подумати, що Синмін жив з ним в одній кімнаті гуртожитку, яку вони ділили з ще одним хлопцем – Чоніном.
Джісон дивувався, що за місяць спільного проживання вони ще досі не нанесли серйозних тілесних ушкоджень одне одному, але ми говоримо лише про 30 днів, тому не потрібно плекати надій, таке ще могло статися.
Звісно ж вони дружили та були в хороших стосунках, але Хан мав підозри, що з такими різними характерами й способом життя неможливо жити разом. Одного разу він спробував їх запитати про це, але Чонін відмахнувся, сказавши, що Синмін тримає їх за комір і не дає з’їхати з глузду. Хан вважав, що тримати їх має саме Чонін. Не дивлячись на його веселу та інколи нерозважливу натуру, він міг ставати таким холоднокровним, що по спині бігали мурашки. Молодший виправдовував це тим, що вчиться на лікаря, а в його професії надзвичайно важливо вчасно зорієнтуватися, щоб показати серйозний та спокійний образ.
Нікого не ображаючи, він все ж мав фаворитів - Чанбін і Чан. З ними їх познайомив Фелікс, саме другий був його близьким другом ще з часу, коли вони жили в Австралії. Згодом вони розійшлися різними дорогами, доки доля не звела їх знову в одному університеті. Це була історія, яку Фелікс розповідав хоча б раз в тиждень з таким ентузіазмом, ніби переживав цей момент знову і знову вперше. Повертаючись до фаворитів, Хан захоплювався цими двома, які, здавалося, були суворими старшими, закоханні в музику і продюсування. Він же побачив у них турботливих хьонів, які завжди піклувалися про менших. А їх одержимість музикою стала для нього поштовхом до вивчення цього напряму детальніше.
Ще був один хлопець, якого він знав, але не був особисто знайомий, всю інформацію, яка була йому відома, була почута від знайомих, друзів і дівчат, які перешіптувалися в коридорах, думаючи, що їх ніхто не чує. Мінхо – людина загадка, об’єкт недоспаних ночей і недописаних конспектів. Недописаний конспект - це вже дзвіночок. Але це не те, що ви могли подумати, просто Мінхо був таким незрозумілим і загадковим, наче моток ниток, який Джісон хотів розплутати, але кожного разу він натрапляв на вузли і без допомоги власника цих ниток йому не впоратися. Ось чому він так відчайдушно хотів познайомитися з ним, так він зможе нарешті пробратися крізь ці перешкоди.
Проблема номер один: Джісон не знав як розпочати розмову, а тим більше як зробити його своїм другом.
Проблема номер два: спіймати Мінхо, і зараз ми не говоримо про таємне викрадення, його буквально не можна знайти.
За весь час навчання він бачив його два рази. Спочатку був в перший тиждень навчання, то був фатальний день, переломний момент, який зробив життя Джісона не таким, як він сам спланував. Другий був мимовільним поглядом, коли він побачив Мінхо в коридорі, той навіть не помітив його, це все при тому, що вони навчалися на одному факультеті. Хо був старшим на два роки, але це не заважало Джісону бачити його одногрупників ледь не щодня.
Як він дізнався згодом, Мінхо просто не відвідував заняття і як його ще не вигнали з університету було великою загадкою.
~~~
Найулюбленішою частиною перебування в університеті для Хана була обідня перерва - час, який він міг провести зі своїми друзями, обговорюючи нудних викладачів і надважкі завдання, які їм давали виконати всього за вихідні.
Зробивши перший крок до їдальні із Синміном під боком, він одразу знайшов їх стіл, не зважаючи на те, що вони сиділи за ним завжди. Друзі були такі гучні, що він не сумнівався, побачити, а точніше почути, їх можна з будь-якого місця в цій кімнаті одразу ж.
Перше, що він запримітив, коли підійшов ближче, були крики Фелікса, він голосно сперечався, розмахуючи руками так широко, що іншим довелося опустити голови, щоб не потрапити під удари. Не дивлячись на таку, здавалося, нестабільну ситуацію, всім було доволі весело, Хьонджін навіть витирав сльози в куточках очей і тримався за живіт, задихаючись.
- Ти сказав, що візьмеш всього шматочок, моя добра душа вирішила піддатися твоїм вмовлянням, а ти дуже підступний Чанбін, встромив мені ножа в спину, – Фелікса вже нічого не могло зупинити, він і далі продовжував кричати та доводити, який у нього поганий друг.
На таку заяву Чанбін зміг лише витріщити очі й широко відкрити рот, з якого вийшов голосний видих, навіть він не міг перечити розгніваному Феліксу.
Джісон присів біля Хьонджіна, тихо питаючи про те, що сталося, але той не зміг вимовити і слова, знову хапаючись за живіт при новому приступі сміху. Тому Чонін, який сидів навпроти відповів на його питання. Виявилося, що Чанбін попросив у його дорогого друга, який зараз скидався на тайфун, шматочок сосиски з його тарілки, але з’їв всю за один укус. Серед цієї атмосфери Хан і сам не зміг стримати смішки, які з нього виривалися. Щоб вирішити суперечку, Чанбін пообіцяв купувати обід для Фелікса цілий тиждень, той переможно хмикнув, нарешті всівся і за столом запанувала звична дружня атмосфера, було чутно лиш стукіт столового приладдя та їх жування.
Решта обіду пройшла за розмовами й пародіюванням Фелікса, який вже просто сміявся, але не забував нагадувати Чанбіну про безплатні обіди, які його очікували. Дещо прозвучало з натяком на погрозу, означаючи, що він точно не пробачить Чанбіна, поки той не виконає умови їх примирення.
Закінчивши трапезу, всі розбіглися по своїх аудиторіях, Хан поспішав на свою улюблену пару з основ бізнесу, яку викладали англійською мовою. Йому особливо подобався викладач, який не забував кожного разу похвалити британський акцент Хана, над яким він довго працював і неймовірно пишався цим досягненням.
Джісон сів на своє улюблене місце біля вікна на останніх рядах, сподіваючись, що місць вистачить для всіх, він не мав бажання розділити з кимось свій стіл.
Містер Сан зайшов до аудиторії, привітно усміхаючись. Всі студенти припинили розмови, вітаючи його, Хан не єдиний обожнював цього викладача, і це не дивно, адже той був щирим і справедливим із всіма своїми студентами, не виділяв когось одного і завжди був готовий допомогти.
Заняття пройшло дуже швидко, тож Хан не встиг отямитися, як всі уже збирали речі. Містер Сан щось згадав, зупиняючи студентів на півдорозі, Хан підійшов ближче, щоб почути серед гомону голос викладача.
- Прошу виконати це завдання за два місяці, думаю цього часу буде достатньо, тим більше із допомогою старших курсів.
- Хто захоче допомагати першачкам, у них і своїх завдань вдосталь, – викрикнув хтось недалеко від Хана.
- Я досі їх викладач і попередив про це завдання, їм нарахуються додаткові бали за допомогу вам, це ж в їх інтересах не бути байдужими.
Хан, не розуміючи про що йдеться, штурхнув одного з одногрупників біля себе, але не розрахував силу, бо той ойкнув, зловісно зиркнувши на нього.
- Чого тобі? – вже спокійним тоном запитав хлопець, на жаль, Хан ніяк не міг згадати його ім’я.
- Джин, про що вони говорять?
- Я Джун, - до хлопця знову повернувся той страхітливий вираз, коли він звузив очі, розглядаючи Хана.
- Я так і сказав, ти не почув через гомін. Так про що вони говорять?
- Містер Сан дав нам завдання, бали за нього впливають на кінцеву оцінку по предмету, тому його обов’язково потрібно виконати, у нас є для цього три місяці.
- Яке завдання і при чому тут старші?
Джин-Джун важко видихнув, ніби перед ним стояла найдурніша людина на світі, але закотивши очі, все ж відповів на питання.
- Вони мають допомагати. Необхідно створити свій бізнес, який фактично буде лише на папері та детально про нього розповісти, від ідеї створення, до його процвітання, ти сам маєш усе придумати, але студенти з третього курсу, які навчаються на нашому факультеті уже робили таке, тому вони й допоможуть, маєш знайти свого наставника.
Поки Хан обробляв інформацію, стоячи посеред аудиторії, гомін стихнув і він отямився лише тоді, коли нікого не залишилося. Разом з тим в його голові засвітилася лампочка, яка одразу погасла і він відклав цю думку так далеко, як зміг.