Chapter Text
— І з перемогою на Гран-Прі Абу-Дабі Лі Мінхо, окрім особистого чергового першого місця, здобуває також своє перше в кар’єрі чемпіонство світу! Після двох років фіналу чемпіонату на других позиціях, після перебування другим номером в команді, після домінації його партнера, Кріса Бана, Формула 1 отримала свого нового чемпіона! Оце сезон! Оце так напруга! До останньої гонки ми не знали, хто стане новим чемпіоном, Кріс Бан чи Лі Мінхо, напарники по команді, які перетворилися на запеклих супротивників, які протягом сезону вели нещадну боротьбу у чемпіонаті, і розв’язкою стала фінальна гонка, Гран-Прі Абу-Дабі, де Лі Мінхо посів перше, переможне місце! Дійсно, яскраві емоції та неймовірне завершення важкого, але цікавого сезону. Браво, Лі Мінхо!
* * *
Мінхо почувається якоюсь телезіркою, коли до нього підбігає дівчина і чіпляє йому на футболку мікрофон. Інша дівчина, котра десять хвилин тому наносила йому легкий макіяж у гримерці, зараз стоїть з іншого боку та прибирає жирний блиск з обличчя Мінхо спонжем з пудрою. Кімната маленька, вона темна, але оточена спеціальними прожекторами, які дають потрібне камерам світло. Хоч ця кімната нагадує комору, заповнена вона людьми вщент.
Мінхо не те, щоб не звик до такої уваги. Але щоразу його дивує те, як навколо телезйомки чи інтерв’ю люди бігають, наче бджоли над медом.
І найцікавіше — у центрі уваги він.
— Так, як я виглядаю? — питає Мінхо у дівчини на ім’я Б’янка, яку йому представили як журналістку, котра і керуватиме цим інтерв’ю. Б’янка вже зайняла місце поряд з камерою, в її руках лежить планшет, і Мінхо чекає від неї інструкцій.
Так, він не вперше дає інтерв’ю. Але вперше це робить для документального фільму.
— Чудово, — всміхається Б’янка, а потім киває до решти людей, і більша частина виходить з кімнати, залишаючи Мінхо, операторів та Б’янку наодинці.
Мінхо видихає, радіючи, що весь цей натовп пішов геть, але зараз почнеться найцікавіше.
Натовп з п’ятнадцяти людей пішов, але це документальне кіно подивиться десь п’ятнадцять мільйонів, і все одно увага буде прикута до нього.
Хоча в цьому році Мінхо їй радий як ніколи раніше.
— Що я маю говорити? — питає Мінхо. Менеджер дуже коротко йому пояснив, у чому полягає суть цього інтерв’ю, але менеджера вигнали разом з рештою натовпу, і Мінхо залишається сподіватися лише на Б’янку. Та перевіряє записи, а потім киває йому.
— Спочатку представтеся. Як вас звати, за яку команду ви виступаєте.
— Гаразд, — вдихнув Мінхо. — Це я можу. Мені дивитися на вас чи у камеру?
— На мене. Вважайте це приватною розмовою між мною і вами. Постарайтеся не зважати на камери.
Це важко, думає Мінхо, адже він шкірою відчуває увагу відразу трьох камер з трьох різних ракурсів, а ще він думає про ті п’ятнадцять мільйонів людей, котрі подивляться цю документалку. Це ще за найскромнішими підрахунками, казали йому менеджери, котрі і запропонували Мінхо місце у документальному фільмі про драматичну боротьбу двох напарників по команді.
— Добре, — Мінхо випрямився у спині, і коли Б’янка киває йому, на камері, що знімає його з основного плану, блимає червона цятка, що означає, що зйомка почалася. — Мене звати Лі Мінхо, і я гонщик команди Oracle Red Bull Racing Team. Але з цього року я також і чемпіон світу Формули 1.
* * *
За вісім місяців до цього
Березень
Мельбурн, Австралія
Мінхо прокидається і перші кілька хвилин намагається зібрати думки докупи.
Його телефон світиться повідомленнями, і він бачить сповіщення від матері, нагадування в загальному чаті команди про збори, переписки з друзями та кількасот нових підписників в Інстаграмі. І разом з цим він відчуває відлуння головного болю, коли намагається швидко піднятися з ліжка та дошкандибати до душу.
Збори будуть аж в обідній час, і Мінхо має цілих три години, щоб знову перетворитися на людину.
Тільки цієї миті він помічає, що в ліжку він був не один. Якийсь юнак все ще спить, і простирадло приховувало лише нижню частину його тіла. Оголена спина з татуюванням на лопатці здавалася Мінхо надто блідою на фоні темної постільної білизни, а ще жодним чином не підказувала, хто це взагалі такий. Скоріш за все, Мінхо підчепив когось у клубі, куди ходив учора на дискотеку. Зараз минали останні дні, коли Мінхо ще міг пити — завтра починається сухий закон, адже новий чемпіонат розпочнеться із завтрашньої практики.
Мінхо залишає незнайомця в ліжку, приймає швидкий душ і виходить з готелю, щоб знайти собі сніданок у місті. Мінхо четвертий рік поспіль уже в чемпіонаті, і на його пам’яті лише один раз сезон починався з Бахрейну, а не з Австралії. Цьогоріч все повернулося на свої місця, і перша гонка пройде у Мельбурні.
І все життя на наступні вісім місяців обертатиметься навколо болідів, шоломів, трас, поворотів, піт-стопів, голосу інженера у навушнику і Кріса Бана.
Коли Мінхо думає про Кріса Бана, йому стає зле і виникає бажання знайти його фото в телефоні і плюнути йому в обличчя. Якщо він так зробить з реальним Крісом Баном, начальство йому за це не подякує.
За кавою і якимось сендвічем з куркою Мінхо думає про те, як саме його життя дійшло до тієї точки, коли він, віце-чемпіон світу минулого року, сидить з похмілля у кафе і ненавидить існування цифри два у цьому великому світі.
Він віддав би усе, якби чемпіоном ставав хтось інший. З Феррарі, наприклад. Чи з Мерседес. Чи — що вже перебирати варіантами — з Астон Мартін. Але зірки так складалися, що чемпіоном світу останні два роки ставав Кріс Бан, його партнер по команді.
Це з екранів телевізора здається, що Кріс Бан усього досягав сам. Але насправді в кожній його перемозі є заслуга великої кількості людей. І обов’язковим елементом кожної такої перемоги був Мінхо.
Це відчуття можна порівняти з тим, що ти є другої, небажаною дитиною в родині, яка з’явилася випадково і незаплановано, але аборт уже було шкода робити. І ти відчуваєш на собі всю батьківську байдужість, адже у них є старший син. Відмінник, призер усіх існуючих і не тільки олімпіад, постійний член усіх гуртків самодіяльності, гордість мами і тата, одним словом — ідеальна дитина. І є ти. Той, кому судилося доношувати за старшим його одяг, бо батьки радше витратять гроші на нове вбрання старшому, а тобі підійде його старе. Той, хто до школи ходить з портфелем старшого, бо «чого цей портфель валятиметься просто так, купимо тобі новий, коли цей порветься», і байдуже, що у нього вже днище протерте, а підкладка вся в дірках.
Мінхо ніколи не мав старших братів та сестер, але, опинившись в команді, він відчув на собі цей синдром непотрібної молодшої дитини.
Бо у команди є старший, Кріс Бан, майбутній чемпіон.
У перший сезон, коли Кріс потроху підбирався до свого чемпіонства, Мінхо постійно чув від своїх інженерів по ходу траси:
— Мінхо, тримай Кріса у своїй зоні ДРС, не відривайся, щоб він зміг тебе обігнати по прямій «старт-фініш».
— Мінхо, тобі треба протриматися на своїх майже лисих «хардах» ще коло, бо зараз на піт-стоп має заїхати Кріса, йому поставлять «софти».
— Мінхо, не набирай швидкість на останньому колі, не треба робити найкраще коло, хай воно залишається у Кріса.
— Мінхо, тягни обох Феррарі за собою, не дай їм наблизитися до Кріса.
І з десяток подібних «прохань» від його ж інженерів.
І спочатку Мінхо вірив, що так, вони ж команда, це стратегія, і він має допомагати своєму партнеру, який ішов на чемпіонство. Після домінації Феррарі у них з’явився шанс на кубок, з’явився шанс зробити свого чемпіона, увійти в історію.
Тільки в цій історії місце є лише для одного Кріса. Ім’я Мінхо загубиться серед десятків імен інших інженерів, які так чи інакше допомагали Крісу по трасі, але заслужили максимум на оплески і привітання.
(Можливо, їх шампанським обіллють, але більшої уваги їм ніхто не приділятиме).
Але сезон підходив до свого завершення, а Мінхо свій потенціал розкрив усього на кілька відсотків, виграючи гонки там, де Кріс або нічого зробити не міг, або сходив з дистанції. Якщо Мінхо був позаду Кріса, то він або мав стримувати пелотон, або тягнутися позаду, щоб не обганяти Кріса. Дорогоцінні бали переходили в скарбничку Кріса, а Мінхо…
А Мінхо завершив сезон на другому місці, бо мав найбільшу кількість других позицій у Гран-Прі. Лише в Сільверстоуні та Монреалі він виграв, бо Кріс в обох випадках вимушений був завершити гонку достроково.
(Мінхо ні в якому разі не зловтішався, коли в Сільверстоуні у Кріса відмовила силова установка в двигуні, а в Монреалі він не впорався з дощем).
У другому сезоні Мінхо відкрито відмовився робити те, що наказував йому робити інженер.
Мінхо почав відкрито нехтувати вказівками інженера, які він надиктовував йому по трасі. Якщо Мінхо бачив перспективу і можливість обігнати Кріса, йому було байдуже, що потім скажуть — якщо цей обгін дасть результат. Обгін, найкраще коло, піт-стоп, яким він уже не жертвуватиме заради «софтів» Кріса. Коли інженер наказував йому тримати Кріса у своїй зоні ДРС для майбутньої спроби обігнати, Мінхо відверто і показово додавав швидкості, щоб між ними було більше однієї секунди, і Кріс міг розраховувати лише на власну потужність боліда і на його здатність обходити суперника на повороті. Мінхо, між іншим, у поворотах теж справний — і дуже агресивний, якщо справа дійде до них.
І Мінхо було відверто байдуже, що потім на паддоку на нього міг чекати розлючений директор команди. Його радість від перемоги Мінхо могла тривати всього до закінчення церемонії нагородження — а коли наставала мить розбирати всі помилки гоночного вікенду, Мінхо отримував на горіхи за відверте нехтування вказівками. За те, що він — «не командний гравець». За те, що він ненадійний, нездатний допомагати, надто егоїстичний та зациклений лише на власному успіху.
Мінхо далеко так не вважав, але на цьому етапі йому вистачало клепки тримати язика за зубами. Це добре, що у другому сезоні за Ред Булл Мінхо непогано додав, мав більше двох перемог, навіть певної миті обігнав Кріса у чемпіонаті, коли у того два вікенди поспіль були проблеми.
Але контракти — штуки дуже непередбачувані. І сьогодні твоє місце в команді є зарезервованим, а завтра тебе викликають до кабінету директора команди і кажуть, що твоє місце займе хтось інший, а ти можеш відсьогодні починати пошуки нових контрактів. І навіть той факт, що Ред Булл підписали Мінхо на чотири роки, не був аніякою гарантією — тим паче, коли йдеться про Ред Булл, про домінуючу силу у Формулі 1.
І Мінхо за це її ненавидів.
У великій залі для нарад Мінхо відразу помічає кілька нових облич. Бен Вортон, директор команди Ред Булл, говорить до кількох хлопців у формених футболках, інженери перемовляються між собою, а Кріс Бан стоїть відсторонено і сьорбає чай з паперового стаканчика з буфету, поки його менеджер щось йому доповідає.
Кріс Бан.
Дворазовий чемпіон світу.
Бісова заноза в дупі Мінхо.
Але ж, бляха, ідеальна картинка.
За минулий сезон Мінхо стільки разів шкодив Крісу, і були навіть кілька контактів під час перегонів, коли Мінхо намагався обігнати Кріса або блокував його, через що вони стикалися шинами або крилами болідів. Так, у Бахрейні Мінхо зійшов, бо його гума пошкодилася настільки, що він і до піт-лейну доїхати не зміг. А у Барселоні Кріс через це зіткнення скотився з другого на восьме місце, коли йому довелося їхати на незапланований піт-стоп і міняти переднє антикрило.
І Мінхо стільки разів отримував від Бена, чув навіть погрози, що до наступного березня його контракт анулюють, і його місце у Формулі 1 згорить разом з будь-якими шансами на титул. Стільки разів його сварили інженери, менеджери, навіть одного разу його до себе викликав власник команди, погрожував знищити його репутацію, якщо він продовжить таранити Кріса без особливих на те причин.
(Мінхо майже певен, що Бен йому настукав. Власнику команди зазвичай байдуже на пристрасті всередині команди, допоки вона показувала результати, а чемпіонство — це неабиякий результат).
І за весь рік Кріс жодного поганого слова йому не сказав. Коли Мінхо перемагав, Кріс разом з іншими підходив його вітати. Коли Мінхо зійшов з дистанції, бо його виштовхав хтось з Мерседес, Кріс втішав його і казав, що Мерседесам за це теж буде непереливки — кривднику Мінхо дали десять секунд штрафу і два штрафних бали в Суперліцензію. Коли Мінхо опинявся на п’єдесталі разом з Крісом, вони обіймалися і вітали одне одного так, ніби між ними ніколи не було суперництва.
Мінхо вважає це дуже дивним, бо Кріс має бути першою людиною, яка має злитися на нього. Саме Кріс має кричати на нього, а не Бен. Адже Бен свого чемпіона отримує, Кубок Конструкторів повертається до Ред Булл. Це Кріс з кожним новим фокусом Мінхо втрачає дорогоцінні залікові бали, це Кріс вимушений йти на піт-стоп і втрачати шість позицій.
Але Кріс ніколи не виражає негативних емоцій. Просто каже:
— Що ж, ну так вже склалося, що тут зробиш?
Або:
— Сьогодні просто не мій день.
Ну або:
— Переможемо наступного разу.
І все. Ніякої бійки, ніякої агресії, ніяких криків, нічого. Чи виміщає він свою злість на комусь іншому? Мінхо знати цього не хоче. Він не бажає будити сплячого звіра, тому мовчки оминає Кріса щоразу, коли опиняється поруч з ним після чергового фокусу на трасі.
Можливо, лише один раз він справді побачив емоцію минулого сезону у Сінгапурі, коли — на подив самого Мінхо — Кріс сам став причиною аварії. Кріс надто пізно гальмував, і через це Мінхо, який тримався позаду і йшов на обгін — цього неможливо було не помітити — врізався у нього. Як результат — обидва Ред Булл не фінішували, але — якщо говорити чесно і відверто — провини Мінхо там було відсотків на десять. Він, звісно, міг спробувати теж загальмувати пізніше і уникнути зіткнення, але це б неабияк пошкодило його гуму, яка і так уже трималася з останніх сил, і Мінхо мав за коло їхати на піт-стоп.
І саме тоді Мінхо побачив емоції Кріса — як той у боксах Ред Булл злобно кинув шолом і відхрестився від журналістів, котрі набігли до командного містка Ред Булл із бажанням почути перші коментарі від вибулих топ-гонщиків.
Але Кріс там злився лише на себе. Мінхо міг заприсягнутися, що провина лежала на Крісі, і його злило те, що він допустив таке.
Бен тоді підтвердив, що Кріс сам винен у цій аварії, а Мінхо просто став випадковою жертвою, і це був перший раз у пам’яті Мінхо, коли Бен не звинувачував його у скоєному. Навіть втішав його.
Зараз Кріс стоїть біля менеджера і про щось з ним базікає, поки Мінхо показово відводить погляд і крокує до Бена, щоб привітатися з ним.
Але Бен його випереджає, коли кладе долоню на плече хлопця, котрий стоїть поряд. Мінхо бачить цього хлопця уперше в житті.
— В цьому сезоні у нас багато кадрових змін у команді, — починає Бен, і решта присутніх раптом замовкає, всі сідають на місця за довгим столом. Мінхо не певен, як йому вчинити, тож він залишається стояти біля директора та незнайомця. — Новий болід, нові стратегії і звісно ж, нова команда. Хоча наші гонщики залишилися незмінними, — Бен показує спочатку на Кріса, а потім на Мінхо, — ми прийшли до висновку, що у попередньому сезоні нам неабияк бракувало стратегічних рішень, через що у нас було стільки прикрих аварій.
Мінхо намагається не бовкнути нічого образливого на Бена, хоча розуміє, що сарказм в його голосі цілком і повністю адресований саме йому.
— Тому, з огляду на нову стратегію команди ми змінили обох гоночних інженерів, котрі працюватимуть з нашими гонщиками. Мінхо, — Бен повертається обличчям до Мінхо і навіть усміхається йому, — прошу любити і не жалуватися. Хан Джісон, твій новий гоночний інженер.
Сезон ще не розпочався, а він уже приносить неабиякі сюрпризи.
— Радий нарешті познайомитися особисто, — Хан Джісон протягує Мінхо долоню для рукостискання, і його обличчя розповзається в усмішці. А він милий. Трохи навіть смішний. У нього пухкі щоки, схожі на хом’ячі, у нього шоколадні очі і кучеряве волосся, що стирчить з усіх боків. — Хан Джісон, і тобі доведеться звикнути до мого голосу, бо я набридатиму тобі кожного старту.
Мінхо стискає йому долоню, і вони разом займають відведені для них місця.
Мінхо вже знав, що у команді відбулося багато змін за зиму, і про ці зміни Бен натякав ще на презентації боліду у лютому, якраз перед тестуванням у Барселоні, проте аж до Мельбурна ці зміни чи то трималися у таємниці, чи то були затвердженні лише нещодавно.
Мінхо поки не знає, що він думає про Хан Джісона, але у своїх роздумах він пропускає момент, коли Бен представляє нового гоночного інженера Кріса, котрим виявляється один зі стратегів команди. Мінхо пирхає собі під носа — ну звісно ж, Бен обіцяє оновлення команди, але підсовує Крісу колишнього стратега. Розумний хід, нічого не скажеш.
Решта зустрічі минає вже не дуже цікаво — Бен зачитує шаблонні наративи про те, що в цьому сезоні Ред Булл знову змагатиметься за першість, їх влаштує лише перемога в чемпіонаті та отримання Кубку Конструкторів, він очікує від команди плідної роботи і високих результатів, а потім бажає гонщикам успіхів на п’ятничних вільних заїздах, після чого оголошує про закінчення зустрічі.
Мінхо іде до буфету, щоб налити собі кави, але його наздоганяє Джісон.
— Сподіваюся, ми станемо класною командою, — каже він, поки наливає їм обом у стакани каву, а в свою додає лід з морозилки.
— Зі мною важко працювати, — відразу промовляє Мінхо. Якщо Джісон не дурень — а він ним навряд чи був, раз допрацювався до гоночного інженера другого номеру чемпіонату, — він знає, хто такий Мінхо. — У мене… не найкращі стосунки з інженерами.
— А хто сказав, що зі мною працювати легко? — пирхає Джісон, і Мінхо вигинає брову. Дуже зухвало. — Я знаю, хто ти такий, Лі Мінхо. І якщо ці придурки з команди стратегів ще не второпали, що ти — їхній новий чемпіон, то я змушу їх нарешті витягнути голови з дуп і подивитися на ситуацію тверезо.
А потім Джісон повертається спиною до інших людей, але так, щоб Мінхо зміг його почути.
— Я перейшов до Ред Булл з Астон Мартін, — шепоче він. — Команда у них непогана, але сам знаєш, як у них справи з… чемпіонами. А я амбітний. Я хочу свого чемпіона.
— Бен знає про твої… амбіції? — Мінхо теж обертається спиною і спирається на столик, наче дивиться у вікно. Паддок Формули 1 — те ще джерело пліток і балачок, і Мінхо в останню чергу хотів би, щоб це почули чужі вуха. — Він бігає за Крісом як за кришталевою вазою. Щойно він почує це…
— Я сам йому віддав резюме, — відповідає Джісон з абсолютним покер-фейсом, викликаючи у Мінхо здивування. — Щойно у паддоку пройшлася плітка про те, що Бен збирається реформувати команду, вже наступного дня я стояв під його дверима з резюме і сказав, що, якщо він не візьме мене у команду твоїм інженером, він може втратити відразу двох чемпіонів. Твої методи боротьби стають дедалі небезпечнішими не тільки для тебе, Лі Мінхо. Бен спитав мене, чого я хочу. А я йому прямо сказав — я хочу, щоб на кубку цього року не було імені Кріса Бана, а було твоє ім’я. Через два дні він запросив мене до себе і запропонував мені контракт.
У Формулі 1 мало бути талановитим — варто вміти бути і зухвалим, як хочеш перемагати. Уміти ризикувати, робити щось неординарне, щось незвичне, дивитися поза рамками та бачити світ під іншим кутом. Мінхо, як ніхто інший, знав це. Інакше б висів десь всередині пелотону і не виривався б на лідерські позиції.
— То що? — Мінхо обертає погляд на Джісона і бачить посмішку на його губах. Це була посмішка людини, котра знає, що ось-ось зірве джек-пот, але відтягує цю солодку мить, щоб насолодитися нею сповна. — Ми тепер з тобою стали командою? Сподіваюся, я не чутиму від тебе, що я маю пропустити десь на трасі Кріса чи тримати його в зоні ДРС.
— Це він пропускатиме тебе, — зловісно цідить Джісон, і Мінхо відверто захоплюється цим. — І це він триматиме тебе у своїй зоні ДРС, щоб ти його потім обігнав.
Вони підносять свої стаканчики з кавою і цокаються ними, як келихами, підкріплюючи свій дивний і неординарний союз, а Мінхо зловісно думає про те, чи знає взагалі Бен, що пригрів на грудях змію, котра боляче може вкусити Кріса? Мінхо хоче побачити обличчя Бена тієї миті, коли Кріс стане другим номером команди.
Чомусь Мінхо не сумнівається у словах Джісона.
П’ятниця
Вільні заїзди
Барселона була місяць тому, а тепер, коли сезон офіційно розпочинається, сідати у болід — це одне суцільне задоволення. Це наче сьорбнути перший ковток кави після довгого утримання від неї. Це наче обійняти маму після місяців розлуки. Це наче зайнятися сексом після важкого робочого дню.
Це свобода.
Мінхо ніщо не проміняє на цю свободу.
Мельбурн він одночасно обожнює і ненавидить. Обожнює — бо Мельбурн розпочинає сезон, він відкриває його, він стає святковою локацією для всього світу Формули 1, як для гонщиків, так і для вболівальників.
Ненавидить — бо це домашня траса Кріса Бана, і підтримка у нього тут просто величезна.
Початок сезону — це величезна відповідальність, адже на першу гонку сезону всі виходять на рівних. У всіх зараз в заліку чемпіонату — нуль балів. Всі вони рівні. Немає переможців і переможених. Попередній сезон залишається за спиною у них, про нього забувають, і лише туманні титули витають за гонщиками як плащі, котрі завжди можна скинути, якщо набридатимуть. За Крісом тягнеться це «дворазовий чемпіон світу».
За Мінхо — «перспективний чемпіон світу».
Мінхо воліє прибрати перше слово.
Вільні заїзди не вирішують нічого для турніру. Вони створені лише для того, щоб команди протестували налаштування болідів, перевірили стратегії, побачили, як працюють суперники, хто коли набирає швидке коло, у кого є проблеми. Вільні заїзди є просто демонстрацією потужності команди і боліду та рівня підготовки до кваліфікації та самого Гран-Прі.
Але Мінхо сприймає кожен виїзд із боксів як чергове змагання. Наче від цього заїзду залежатиме його місце у стартовій решітці. Наче у цьому заїзді розігруються нагороди та залікові бали.
Для нього немає чемпіонату в цілому. Для нього є кожна окрема гонка, яку він збирається перемогти.
— Перевірка радіо, — чує Мінхо у навушнику, коли виїжджає з піт-лейн, щоб уперше з лютого протестувати їхній болід. Їхній оновлений болід з оновленим двигуном Хонда. — Ти мене чуєш?
— Чую добре, — відповідає Джісону Мінхо, коли проходить стартове коло для прогрівання гуми. Зараз це коло не йшло у статистику, воно призначене лише для того, щоб Мінхо на боліді оцінив трасу, побачив її повороти та місця для прискорення. — Як мене чути?
— Чудово, — вигукує Джісон. — Ну що, щасливих Голодних ігор. І хай вам завжди випадає щасливий жереб!
Мінхо всміхається від іронії цієї кінофрази. Джісон, чорт забирай, має рацію. Це і справді були Голодні ігри, тільки вони не помирають, а б’ються за титул чемпіона.
І переможець може бути лише один.
— У тебе поки що найкращий час на першому секторі, — Джісон веде його далі, коли Мінхо вже проходить швидке коло. — На другому секторі теж. Тисни далі, і ти зможеш проїхати найкраще коло.
Коло коротке. Всього хвилина і двадцять секунд. Лише одна хвилина і двадцять секунд, щоб показати, наскільки потужний болід. Наскільки сильний гонщик сидить у ньому і наскільки сильним є його бажання стати першим, стати найкращим.
Мінхо перетинає фінішну смугу.
— У тебе найкраще коло, — повідомляє йому Джісон. — Кріс зараз третій. Відставання від тебе — чотири десяті. Ти молодець.
Мінхо вважає перше тестування вдалим, він прекрасно відчуває болід і його потужність, а ще він бачить, що болід здатен витискати з себе максимум, який йому знадобиться завтра на кваліфікації.
Але потім в ефір виходить Бен і говорить Мінхо, що чекатиме на нього у своєму кабінеті після того, як Мінхо заїде у бокси.
У них є невелика перерва до другої практики, тож Мінхо віддає шолом Джісону та йде відразу до Бена, щоб встигнути ще щось перекусити перед початком другого вільного заїзду.
— Як тобі болід? — питає Бен у своєму невеличкому кабінеті, виділеному йому в окремій будівлі команди Ред Булл. Звісно, це не його розкішні апартаменти у штаб-квартирі, де виставлені напоказ усі Кубки Конструкторів, а також купа муляжів болідів Ред Булл, але Бен у будь-якому кабінеті почуватиметься як господар.
— Вправний, — відповідає Мінхо. — З ним можна працювати. Перемагати.
Бен посміхається.
— Ти дуже добре пройшов першу практику, і я сподіваюся, що надалі твої результати будуть на цьому ж рівні. Показати перший час у першій же практиці сезону — це хороший знак.
Бен хвалить його? Мінхо насуплюється, але вирішує промовчати.
— Джісон… — тягне Бен, коли не отримує ніякої відповіді від Мінхо, — ставить стратегів команди у досить непросте становище. І я готовий поступитися твоєму інженеру, піти на його умови, але якщо я побачу, що це і справді дасть плоди.
Мінхо вдихає — не подобається йому все це. Те, що Бен в курсі амбітних планів Джісона, Мінхо тепер не сумнівається, ба більше — він розуміє, що Бен веде свою власну гру. Небезпечну для них усіх.
— Нехай етап у Мельбурні буде випробуванням для тебе, — промовляє Бен, коли встає зі свого місця та підходить до Мінхо, щоб порівнятися з ним та подивитися йому в очі. Мінхо погляду не опускає, тримається з рівною спиною. — Я чекаю від тебе результату. Завтра на кваліфікації ти маєш взяти поул-позішн. У неділю ти маєш виграти гонку і взяти найкраще коло. Якщо ти виконаєш ці три умови, команда разом зі мною та Крісом повністю гратиме за вашими з Джісоном правилами.
Мінхо почувається розгубленим. Бен був людиною хитрою. Будь-який директор має високі амбіції, а у Бена вони, здається, завищені від того, що у нього в команді двократний чемпіон і перспективний чемпіон, і йому, ясна річ, хочеться завжди більшого.
Але такі пропозиції… Це був фактично зелений квиток до чемпіонства. До омріяного кубка. До можливості грати за власними правилами, а не підспівувати Крісу. І найголовніше — робити це чесним шляхом.
Мінхо відчуває силу. Відчуває те, що він зможе витиснути з боліда все, показати, що він здібний, він сильний, він може перемагати і навіть не просто мріяти про чемпіонство, а йти до нього.
Мінхо всміхається Бену у відповідь.
— Я згоден, — промовляє він і бачить задоволення в очах директора команди. — Готуй нову стратегію на цей сезон. Я привезу тобі кубок Гран-Прі, а бонусом буде одне очко за найшвидше коло.
— І поул-позішн, — кинув йому Бен, коли Мінхо вже залишав його кабінет.
Бен, звісно, не та людина, котра кидатиме обіцянки на вітер. Але й він не був тим, хто пробачатиме помилки. Мінхо це розуміє — якщо Бен ставить йому аж такі умови, він має на меті перевірити, чи здатен Мінхо працювати аж під таким тиском. Чи зможе він пробратися на вершину Олімпу, виконавши три надскладні умови.
Поул-позішн — перемога у завтрашній кваліфікації та перше місце у стартовій решітці.
Перемога у Гран-Прі — йому треба обійти дев’ятнадцять суперників, одним з яких є Кріс Бан, минулорічний чемпіон.
І найшвидше коло — вдала стратегія піт-стопу, зручна мить, щоб перевзутися на «харди» і пролетіти коло так, як він це зробив у першій практиці.
Це лише здається, що всі ці завдання виконати легко, особливо коли ти мітиш на чемпіонство.
Проте Мінхо не з тих, хто здається.
Тож він приймає виклик.