Chapter Text
Юнґі не дає людям другого шансу.
Можливо, це занадто жорстоко — за що він і здобув звання «суки» серед своїх колишніх. Принаймні він вважав це справедливим.
Тож коли його інтрижка з Хосоком закінчується розпухлими губами та збудженням у штанах, він все ще вважає, що другого шансу ніхто не заслуговує. Особливо такі мудаки.
Але потім Хосок робить щось, що змінює вектор його думок.
---
Різниця між офіційними стосунками та інтрижкою дуже проста: в першому варіанті ти точно знаєш, ким є для іншої людини. На відміну від другого.
Тож, коли для тебе немає нічого гіршого, ніж невизначеність — ти всіма правдами й неправдами намагаєшся уникати інтрижок і відкидаєш кожного, хто бодай натякає на це. Правильно?
Все було б так просто, якби Юнґі був не собою.
— Тут така справа… — якось перебив він матір на пів слові. — Мені не подобаються дівчата. Взагалі.
Її рот так і залишився відкритим, похапцем хапаючи повітря. Чашка кави зупинилася на півдорозі.
Не треба багато говорити, щоб зрозуміти: реакція була незадовільною. Достатньо було глянути в її очі — і все ставало ясно.
Ну, принаймні, на деякий час це вирішило питання з пошуку невістки.
Але зараз не про це. Точніше — не зовсім про це.
Знаєте, коли ти красивий, високий, харизматичний, кароокий хлопець, який до того всього ще й любить дівчат — тобі легко вибирати між пасіями. Просто відкидаєш ту чи іншу кандидатку, шукаючи ту єдину.
Все стає набагато складніше, коли ти — низький, не особливо красивий, з кривими худими ногами, та ще й гей. У такому випадку перебирати доводиться рідше.
А отже, уникати інтрижок на одну ніч — важче.
Юнґі ненавидить невизначеність, яку обов’язково тягне за собою інтрижка. Ненавидить відчуття покинутості зранку, коли ніхто не обіймає зі спини.
Коли після сексу залишається відчуття бруду на шкірі, бо партнеру, чесно кажучи, плювати на твою гігієну.
Коли ледь розплющивши очі, тобі доводиться здирати себе з ліжка, щоб прибрати кімнату (яка радше схожа на звалище).
Але будьмо чесними: коли вибір невеликий, іноді доводиться погоджуватись і на гірше.
Дякувати Богу, Юнґі не ночує в притонах і не приводить до себе першого-ліпшого.
Від довгого сидіння в одній позі в нього затерпли ноги. Йому б встати та розімʼятися хвилину-другу, але сильні руки, що міцно притискають до себе, хочуть іншого.
Від їхнього дотику аж обпікало. По лінії хребта, біля сідниць, до згину колін — здавалося, ті довгі пальці були всюди.
За сьогоднішній вечір в Юнґі був лише один єдиний шот — який він, за звичкою, закинув в себе ще на початку вечірки. Другий пішов повз нього, бо якась не скоординована (курва) пані смикнула його за лікоть. А на третій просто не вистачило кількох вон, що викликало грізне ричання з боку Юнґі.
Принаймні, хлопець, що зараз під ним, пообіцяв зробити найкращий коктейль, який той коли-небудь куштував.
Щоправда, для цього їм потрібно було потрапити до квартири незнайомця.
Без проблем.
І ось як він опинився на колінах у цього красеня, в незнайомій для себе квартирі, задалеко від бару.
Почекайте. Це звучить так, ніби Юнґі звик опинятися в чужих квартирах, забувати імена тих, хто його трахав, і вестися на будь-які дешеві підкати лише заради сексу.
Насправді це не так (Юнґі чітко повторював цю істину собі перед дзеркалом щоразу, коли збирався на чергову вечірку чи в гей-клуб).
Бо як мінімум він точно пам’ятає свого першого хлопця, як того звали та який у нього був член. Навіть милий нічник у формі Стіча залишився в пам’яті.
І другого недохлопця передруга він теж пам’ятає. І ту ненависть у погляді його матері.
Окей, ще двійко-трійко після них — теж пам’ятає. А далі… Хіба цього не достатньо?
Здається, повернення до совісті — не те, про що варто думати, сидячи на колінах у гарячого хлопця, чий хер впирається тобі в ногу. Але мозок Юнґі вільно блукав у своїх думках, дозволяючи собі свободу в діях.
В якийсь момент він сіпнувся, повертаючись до реальності. Жарке дихання обпікало шкіру на шиї, і він безвольно закинув голову назад.
Губи партнера виводили візерунки по кожному клаптику шкіри, до якого могли дотягнутися.
Він чітко пам’ятає, як у барі їхні погляди перестрілися. Не те щоб Юнґі був єдиним, хто дивився на цього хлопця — підтягнута статура, широкі (але не занадто масивні) плечі, довгі м’язисті ноги, ця усмішка, що сяє аж в очах...
Можна шию звернути, обертаючись на нього.
Дивно, що в результаті той обрав саме Юнґі.
Думки обірвали руки, що нетерпляче потяглися до ременя на його джинсах.
— Можна? — майже пошепки запитав хлопець.
Це змусило Юнґі видати короткий нервовий смішок. Заради чого ще вони тут зібралися?
Але замість уїдливого коментаря він просто кивнув. Для повного речення йому бракувало повітря.
— Ти навіть не уявляєш, як солодко пахнеш, — промуркотів той, розстібаючи блискавку.
Добре. Це вже щось більше.
Юнґі нетерпляче засовався на колінах хлопця. Свербіж, що застряг у паху й різкими уколами переходив униз живота, не давав всидіти на місці. Давно в нього не було таких довгих поцілунків, які страждально повільно переходили у щось більше. Здавалося, він зараз вистрибне з трусів, якщо хлопець не торкнеться його.
— Ще верхній одяг, — прошипів хлопець під ним і терпляче додав — будь ласка.
Ну це вже був перебір, реально. Щоб трахнути будь-якого чувака — достатньо позбутися спіднього, футболка тут ні до чого.
Але Юнґі покірно підняв руки, дозволяючи звільнити себе від одягу.
Контрастне повітря торкнулося його шкіри, і він, здається, вперше за весь час вдихнув на повні груди.
— Так краще, — почулось біля грудей.
Його слова не мали жодного значення, але чути цей низький голос, що майже переходив на шепіт, було неможливо приємно.
Аби не втратити самовладання, Юнґі на мить заплющив очі. Здавалося, весь цей час хлопець не переставав дивитися на нього.
Стало якось шкода, що це досвід лише на одну ніч. Хотілося слухати це муркотіння під вухо цілу вічність.
Тривожний біль у грудях витягнув з солодкої пелени. Закохуватись «у хлопчиків з бару» було небезпечним заняттям, і Юнґі усвідомив, що давня самотність змушує його шукати розраду в першому-ліпшому, хто приділить увагу.
Чому все не може бути набагато простішим?
На щастя, хлопець під ним не гаяв часу на балачки. Його губи грайливо блукали по всьому відкритому простору тіла, до якого тільки діставалися.
Він шукав слабкі точки Юнґі і, здається, поставив на кін своє життя — з таким ентузіазмом узявся за пошуки. Одна рука продовжувала підтримувати Міна за поперек, погладжуючи в заспокійливому ритмі, поки інша заховалася у білизну Юнґі.
Здавалося, Юнґі не давали й секунди, щоб відволіктися. Все його тіло тремтіло під пильною увагою хлопця.
Шкода, що він не запам’ятав його імені. Зараз це було б ніяково перепитувати.
— Слухай, — майже нечутно видав Юнґі, здається, він заговорив чи не вперше за довгий час, — у тебе чудове ліжко. Може, скористаємося ним?
Звучало не надто різко, правда? Не хотілося розчаровувати цього красеня, його ентузіазм захоплював.
У відповідь почувся глухий смішок.
— Ну раз ти так просиш.
Із горла Юнґі вирвалося м’яке муркотіння. Невже його так просто заворожити?
Він пригадував декілька ночей разів, коли тремтіння в ногах змушувало його літати біля хмар, але щоб так сильно зачаровуватись тим, кого бачиш уперше — ніколи раніше.
Нарешті хлопець відірвався від його шкіри біля ключиць, і Юнґі з сумнівом зазначив, що завтра вся шия буде покрита синцями.
Сильні руки підняли Юнґі в повітря мов пір’їнку, і в наступну секунду він плюхнувся на ліжко.
Над ним звисало атлетичне тіло красеня. Їхні погляди на довгу мить пересіклись. Цікаво, чому він відчуває настільки сильне тремтіння від одних лише його очей?
— Як ти хочеш…, - питання не дало закінчити дзижчання у вхідних дверях.
Звук був гучним, але для Юнґі він здавався занадто далеким і неважливим, щоб реагувати.
— Хочу чого? — повернув його до питання Юнґі.
Проте дзвінок пролунав вдруге, і хлопець різко відірвався від Міна. Це було смішно, але втратити погляд хлопця було якось неприємно.
Та ці думки він вирішив відкинути на задній план.
— Щось трапилось? — натомість запитав він.
— Чорт, — прозвучало гарчання.
Хлопець легким порухом відскочив від ліжка, зовсім не дивлячись на Юнґі. Його рухи були хаотичними, а очі бігали з одного кінця кімнати в інший.
— Чорт, чорт, чооорт…
Атмосфера зруйнувалась. За цим пролунав третій дзвінок.
— Слухай, — голос хлопця звучав щиро винувато, — мені дуже шкода…
Юнґі не хотів чути пояснень, що тут відбувається, він хотів лише якомога швидше зникнути звідси.
— Ти не міг би одягнутись? Мені правда шкода, — золоті очі незнайомця досі не дивилися на Юнґі.
Хотілося сказати щось образливе чи брудне, але натомість Юнґі зітхнув.
— Звичайно.
Так. Ось що може бути, коли влаштовуєш інтрижку на одну ніч. Іноді твоя присутність настільки неочікувана, що дуже швидко стає небажаною.
Поки що Юнґі міг зберігати самовладання та спокійне обличчя, але як тільки він покине межі квартири — небезпідставна злість повністю виллється назовні. Безперечно, після такого облому, цього незнайомця буде ненавидіти принаймні двадцять тисяч активних фоловерів Юнґі в Твіттері. Мін про це подбає.
— Мені дуже шкода, розумієш, мій брат, — хлопець, ніби згадавши, що вміє розмовляти, почав вибачатися.
— Проїхали, — відрізав Юнґі.
— Так, дякую, — він завагався на хвилину, зважаючи на кожне слово. — Розумію, що це прозвучить дивно, але зможеш зробити вигляд, що ми просто друзі? — Делікатна пауза. — Я запрошу його до квартири, а ти скажеш, що тобі потрібно додому. Піде?
Настільки наскільки це можливо зі стояком у штанах і таким розпатланим виглядом. Будь-хто, хто кине на них один погляд, зрозуміє, що тут відбувалося. Для цього не потрібно бути генієм.
Втім, Юнґі не бажав скандалів. Нехай наївність цього хлопця продовжує себе заспокоювати.
Він коротко кивнув, погоджуючись.
— Дякую.
Знову слова, які не мають значення, але той усе одно їх сказав. Прокляття.
— Та забудь.
— З мене компенсація, — він ніжно посміхнувся, окидаючи теплим поглядом обличчя Юнґі. — Обіцяю.
Останнє слово викликало у Юнґі дике бажання закотити очі. Певне, що він і зробив, бо обличчя хлопця виглядало винуватим.
Та він не мав можливості виправити ситуацію, адже дзвінок пролунав учетверте — і цього разу набагато настирливіше.
Юнґі не збирався влаштовувати велику драму. Йому не кортіло знайомитись із братом рандомного чувака з бару, якого він бачить востаннє. Достатньо було просто ввічливо вклонитися і попрощатися. Що він і зробив, щойно побачив великі круглі очі гостя.
Між братами майже не було схожості, окрім ніжної посмішки, що однаково в обох сягала очей. Ну нехай.
Не можна на цьому зосереджуватись занадто сильно.
Юнґі переступив поріг квартири та різким обертом розвернувся, щоб піти. Неочікувано його схопили за лікоть.
— Секунду! — вибачливо озвався хлопець. — Ми не обмінялися номерами.
Його обличчя майже світилося. Хоча він говорив пошепки, його слова однаково прозвучали занадто голосно.
— Дай свій телефон, — не вгавав хлопець.
Юнґі, не обдумуючи, дістав мобілку та передав у руки незнайомця. Їхні руки на секунду перетнулися — і це змусило дурні іскорки пробігтись тілом. Це вже перший признак того, що Юнґі потрібно було якомога швидше тікати звідси.
Через якусь мить телефон повернувся назад йому в долоню, і, не чекаючи, Юнґі миттєво розвернувся та попрямував до виходу.
Навіть коротке «Гарно дістатися додому» не змусило його обернутися.
Вже біля ліфта Юнґі відкрив мобілку та зайшов у контакти. Не задумуючись, він видалив останній створений контакт і бурмотів собі під ніс прокльони.
Ще ніколи такі нічки не закінчувалися тим, щоб йому передзвонювали. Поза сумнівом, ця — не відрізняється.
Повертаючись до філософського питання: «Чи давати людям другий шанс?» — Юнґі має тверду відповідь.
Ні. Якщо вони пройобуються вперше — другий раз не змусить на себе чекати.
Тож, можливо, інтрижки на одну ніч — це погано, але коли вибір стоїть між тим, аби дати другий шанс та ні, Юнґі завжди обирає одне й те ж.
Бачте, цукор — оманливо солодкий. З одного боку, він робить солодшим ваше життя, а з іншого — може бути смертельним. Не важко підсолодити там, де потрібно і коли потрібно. Та коли діло доходить до вбивчої точності — Юнґі не думає довго. Він робить усе необхідне, аби убезпечити себе.
Так би зробила кожна розумна людина. Тож він — не виняток, попри те, які згубні чутки ходять про нього за спиною.