Work Text:
Дощ глухо стукотів по склу, по даху, по листю дерев. Присипляюче й приємно. Білл мимохіть глянув у вікно, але тут же знову подивився на текст на аркуші. Його друкарська машинка теж цокала присипляюче. Хотілося забити на все й прилягти, затишно згорнувшись під пледом. І слухати шарудіння дощу.
Але текст варився в голові, такий чіткий, руку простягни. А на папір не йшов. От ледаща скотина.
— Та щоб тебе, — зітхнув Білл, погладжуючи клавіші. Чому така чудова картинка в голові не лягає? Ну от чому?
Може, справді варто прилягти й відпочити? А тоді заснеться, і все, картинка вислизне.
Ну й гаразд.
Він задоволено потягнувся, ледь не звалившись зі стільця і, цапнувши телефон, ліг. Це все через дощ, вирішив він. Робити нічого не хочеться, тільки лежати. Можливо, ще побродити інтернетом. На цікавих сайтах. Правда, його проблемою було не те, що він не міг замовити собі щось, щоб цього не помітили, а радше вже сховати в кімнаті наявне «щось».
Йому варто бути максимально обережним.
Отже...
Веселі іграшки ком привіталися з ним і запропонували товари, подібні до тих, що він брав раніше. Білл покопирсався в списку без особливого інтересу й фиркнув, переходячи в розділ небанального. Всякі дракони, смурфики й вулканці. Ох, так, тут було де розгулятися.
І все ж... смурфи? Хтось реально замовляє сині з білими візерунками вен члени?
Нікого не можна засуджувати, машинально повторив він заповідь і фиркнув.
За деякі речі можна.
А от член Смоґа хотілося. Тим паче, що той був дійсно оригінальним. З загостреною голівкою, ребристий, з вузлом... Білл закусив губи, тільки-но уявив, як було б добре повністю насадитися на нього.
Режим вібрації — взагалі чудово. Білл глибоко вдихнув і ввів дані, цей сайт був перевірений, тож він навіть не сумнівався в тому, що зовсім скоро зможе помастурбувати як справжній дракон. З іншим драконом.
І раптом прийшли думки, накинулися на нього, і Білл метнувся до машинки. Визначено, покупки іграшок добре впливають на його продуктивність.
***
Інтуїція нервово зітхала й ворушилася, але він не міг зрозуміти, в чому причина. Знайти джерело паніки. Все було як завжди. Все було добре. А от потім він згадав — сьогодні йому доставлять посилку, ага. І заспокоївся. Батьків удома не було, він добре підгадав час, та вони зазвичай і не цікавилися його посилками. Моделізм, настолки й комікси — ідеальні хобі. Та й ховати в коробках настолок іграшку — прям знахідка.
Напружився він тільки коли відчинив двері доставщику, той був надто дивним, надто блідим. Багато чого “занадто”. Та ще й у перчатках.
— Містер…
— Так, — Білл, не дивлячись, підмахнув папір і вимогливо простягнув руку. — Отже?
Доставщик знову нервово зітхнув і, крадькома озирнувшись, простягнув йому коробку. Добре, не згорток, все б викрилося до біса.
— Дякую, — Білл поспішно зачинив двері й перевів подих. Ох, схоже, нервозність кур’єра передалася й йому. Дивний він. Білл спробував згадати обличчя й зрозумів, що так і не бачив його. Тільки низько насунуту кепку й, здається, руде волосся.
Про всяк випадок він перевірив, чи точно щільно зачинив двері, Білл обійшов дім. Усе так само не випускаючи посилки з рук. Там його член. Тобто не його, але технічно й так можна сказати. Там його драконячий член.
Він зовсім по-ідіотськи перевірив усі вікна й задні двері. Не полінувався й спустився в підвал, перевірити крихітне віконце. І тільки потім піднявся до себе, урочисто влаштовуючи коробочку на ліжку.
Білл деякий час просто дивився на неї, накопичуючи передчуття й відчуваючи, що член уже зацікавлений майбутньою грою.
Тепер і йому, і його новому другові слід роздягнутися. Він, задоволено закусивши губу, розкривав посилку, роздираючи упаковки. І нарешті дістав його. Драконячий член.
Великий і — Білл зважив його в руці — важкий. Червоно-помаранчево-чорний, яскравий.
Великий, але форми просто ідеальної. Щоб повільно заповнювати з мінімальною підготовкою.
Білл заплющив очі й м’яко пробігся пальцями по стволу, для початку вивчаючи й запам’ятовуючи. Текстура, можливо, трохи грубіша, ніж у звичних іграшок, заворожувала. Малюнок вен вгадувався легко й ішов приємно розмірено.
— Я тобі радий, — прошепотів Білл. — Ти мені теж.
Спочатку він протер його антисептиком, потім розібрав, поставив батарейки, порадував порт підключення до ноуту. На той випадок, якщо батарейки здохнуть, а додрочити хочеться — фиркнув Білл.
І от зараз йому нічого не заважало нарешті погратися.
Білл стягнув з себе одяг і сидів на ліжку, оголений, збуджений і задоволено торкався драконячого члена, розмірковуючи, скільки ж там режимів. Поки не спробуєш — не дізнаєшся. Білл м’яко повернув основу й тихо зітхнув. М’яка вібрація прошила кінчики пальців і віддалася приємним тремтінням. Виявилося ще чотири режими, разом з тим, яким впору штробити стіни, але й це непогано.
Білл обережно провів голівкою члена по шиї, ключиці й притиснув до соска. Охнув, бо було класно, так класно. Так, іноді він думав над тим — знайти б собі когось. Хлопця, дівчину, неважливо з його-то вподобаннями. Але він тільки уявляв, скільки соціальних танців потрібно протанцювати, щоб затягнути когось у ліжко, що весь ентузіазм зникав одразу.
Навіщо потрібні непостійні коханці, якщо в нього є стільки іграшок? Які люблять його й не просять змінюватися. Що може бути краще?
Білл видихнув і потягнувся до шухляди, розшукуючи змазку на водній основі. Щоб приятель не постраждав від їхніх ігор.
Він влаштувався, лежачи на спині, кінчиком язика торкаючись драконячої голівки й одночасно обережно піддражнюючи свій член пальцями. Можна було уявляти, що Смоґ спіймав його і, в своєму майже людському вигляді, пообіцяв не зжерти за мінет. Фантазія була такою кльовою, що Білла прошила хвиля збудження, змушуючи солодко стискатися, тільки передчуваючи. О, Смоґ його точно не відпустить після мінету.
Їм судилося прекрасне продовження. Секс. Багато сексу.
Білл розкрив рота, пропускаючи голівку в рот і ковзаючи язиком по стволу, відстежуючи вени, заздалегідь солодко стискаючись. Людина, яка вигадала іграшки, має потрапити в рай без черги. Вільною рукою Білл скрутив кришечку змазки й вичавив трохи собі на долоню. Просто пестячи себе, ласкаючи пальцями, думаючи про те, як він стискатиметься на цьому члені. Такому охуєнно кльовому. Невагомі погладжування й дотики до простати заводили, але радше розпалювали. Усього цього було недостатньо, щоб кінчити. Білл ще раз повільно провів язиком по всій довжині члена, запам’ятовуючи, як відчувається текстура, хід вен, і здригнувся від явного відчуття того, що член смикнувся.
Що за?.. Невже причепили термодатчик? А про автоматику ж нічого не було написано...
О, навіть краще, відчувається як живий. Білл заплющив очі, приступаючи до мінету впритул, одночасно впевненіше розтягуючи себе. Чорт, коли ж він уже назбирає на цілого робота зі змінними членами? Невже так складно розробникам дослухатися до виття сотень хіккі?
Член справді тепер був теплим, приємно пульсував, Білл от вирішив, що просто зачепив якийсь із режимів, але його все влаштовувало. Він, заплющивши очі, задоволено відсмоктував, у його фантазії Смоґ теж був задоволений, господи, так. Білл випустив член із рота, роздивляючись, як той поблискує від його слини.
Хотілося відчуття погляду. Щоб Смоґ стояв над ним і дивився на нього золотими очима. Білл проскулив, ковзаючи поглядом по слизькій поверхні члена.
— Добре, так? — тихо прошепотів він. — Добре… тоді, може? — він штовхнувся в себе пальцями й здригнувся, заплющивши очі.
З прелюдією можна закінчувати, він хотів трахатися. Нормального сексу з проникненням і ще планував кінчити мінімум рази три, на цьому члені тільки за сьогодні. Витрахати з себе останній розум. І останні бажання якихось стосунків. Бо зустрічатися з кимось — фігня, марна трата часу, який можна провести з куди більшою користю. Наприклад, стрибати на фальшивому члені. Теж собі розвага.
Білл глибоко вдихнув і зігнув ноги в колінах, розводячи ширше, опустив руку з штучним другом і ковзнув голівкою, не проникаючи, дражнячи чутливі м’язи. Потім потягнувся, додав змазки й повільно натиснув, тремтячи від того, як добре входить іграшка.
Ох, блядь, так. Він би продав душу за коханця з таким членом. І за можливість з ним трахатися до знемоги й втрати свідомості. Білл вигнувся, закусивши губи й заганяючи іграшку майже до вузла, рефлекторно стискаючись на ній, і хрипко застогнав. Ось це, мабуть, той самий святий грааль, який він шукав усе життя й тепер може бути йому вірним. Не має значення, який режим робив саме цю іграшку такою натуралістичною, але це було ідеально.
З вузлом він не поспішав, але знав, що щойно прийме його — то все. Білл уявляв довгі оргазми на одному вузлі.
Член він відпустив, той вібрував, змушуючи його хрипко поскулювати й здригатися. Білл заплющив очі, бездумно відкинувшись на спину, торкаючись себе, затискаючи соски між пальців.
І спочатку не збагнув, що легкий невагомий дотик до шиї — не його.
Він завмер, усе ще не розплющуючи очей.
Щось торкалося його шиї.
Рука, явно рука, м’яко обхопила його горло.
Все, допригався. Галюцинації?
Обдало холодним потом. Батьків він би почув, а що якщо ті отак тихо й непомітно пробралися до нього й тепер хочуть позбутися такого огидного сина?
Але очей він не розплющив, навпаки, подався до долоні й здригнувся, стискаючись на члені.
Надто реальна ілюзія. Він відчув, як його невидимий і невідомий коханець подався ближче, заганяючи член майже по самий вузол. Білл схлипнув, бо насолода й страх просто роздирали його. Ще він справді відчував із собою іншу людину. Важке дихання, другу руку на стегні.
І боявся, боявся розплющити очі.
Частково тому, що було більш, ніж добре. Його кинуло в жар, і він ледь не розревівся, коли член плавно вислизнув. І ввійшов назад вже куди впевненіше, знов до самого вузла. Рука на шиї зміцніла й дозувала повітря, яким він дихав. Ідеальне поєднання страху й насолоди.
— Хочу, — проскулив Білл, уже бажаючи отримати вузол. Навмання простягаючи руки й торкаючись свого коханця, намагаючись зрозуміти, як той виглядає, тільки за допомогою дотиків. Плоскі чоловічі груди, Білл легко зачепив нігтями соски, провів рукою вище, так само торкаючись чужого горла.
Цілком людського. Ну, а там... луска? Дракон же?
— Ох! — він ледь не встав дугою, так добре член проїхався по простаті, буквально змушуючи просити ще й ще. Горло незнайомця під його рукою смикнулося, ніби той зковтнув. — Хочу...
І йому дали ще, трахаючи розмірено й сильно. Але без вузла.
Вочевидь, усе ще побоюючись. І правильно роблячи. Він от сам прекрасно розумів, що з вузлом рухатися не буде ніякої можливості. Тільки лежати, задихаючись, і кінчати від цього тиснучого відчуття заповненості й тісноти. Білл раптом зрозумів, що саме відбувається. Його трахали не іграшкою, та рухалася, як найсправжнісінький член, при тому залишаючись зовсім нелюдською. Блін. Тобто він усе ж помер і на шляху в пекло.
Але який шлях…
Білл зашипів, хапаючи коханця за плече й намагаючись притягнути до себе.
— Будь ласка. Я не буду... дивитися.
Невидимий хтось задоволено хмикнув, але слухняно дозволив себе обійняти, обмацати за плечі — Білл зашипів від того, наскільки ті були широкими, він відчував тяги м’язів під пальцями, але не дивився, не дивився, так. До його шиї легко притулилися губи, легким поцілунком, і він схлипнув, здригаючись, повертаючи голову, у спробі торкнутися їх своїми.
І вийшло.
На поцілунок йому відповіли, і тепер вони жадібно трахалися, вплавившись одне в одного. Член Білла, щільно затиснутий між тілами, так добре притискався до живота невидимого коханця, що, схоже, нічого більше й не знадобиться.
Треба придбати на цьому чудовому сайті ще щось.
По-любому.
Страх майже повністю зник, замінюючись бажанням і шаленством сексу. Дуже хотілося розплющити очі й подивитися, але кінчити все ж більше. Білл балансував на грані, між цікавістю та хіттю. Але вирішив, що спочатку кінчить, а потім розбиратиметься з усім.
Коханець сильно стиснув його шию, тепер охоплюючи пальцями потилицю, не дозволяючи ухилитися від глибокого й брудного поцілунку, майже фіксуючи. І, поки Білл збагнув, для чого його так затиснули, той встромився повністю, з вузлом.
Це було так... Тим, заради чого все й затівалося.
Білл, крізь власні відчуття, чув, як здригається всередині нього член. Кінчає? Чорт забирай, він точно мертвий, сто відсотків, бо не може бути настільки добре.
І в ту мить, коли він усе-таки наважився розплющити очі, на його обличчя лягла долоня, не дозволяючи, він моргнув у рожевуватій темряві, відчуваючи, як заламуються вії, і охнув, кінчаючи, бо коханець сильно стиснув його член. Усе ще не знімаючи з вузла.
Білл думав, що він помер, бо такого оргазму в нього не було ніколи.
Вузол усе ще був усередині, приємно пружний і такий… такий…
— Ти обіцяв не підглядати, — прошепотів його коханець у шию Білла, легко ведучи губами по шкірі. — Будь хорошим хлопчиком.
І Білл розслаблено заскиглив, тихо зітхаючи.
— Я буду хорошим, — видихнув він і здригнувся, бо член усередині ніби смикнувся.
Білл застогнав, відчуваючи, як його цілують. І його знову скрутило тваринною насолодою.
А коли він перестав здригатися й спазм відпустив перетиснуте горло, він от якось раптово зрозумів, що його ніхто не утримує й що він один.
Він розплющив очі, їх пекло, довелося проморгатися, рухатися зовсім не хотілося, тіло здавалося чужим і водночас легким і нереально важким. Білл повільно опустив руку й дуже обережно витягнув іграшку. Відклав убік і розслабився, нервово тремтячи.
Хотілося розридатися від того, наскільки круто й водночас дивно йому було. Це як щось дуже збочене.
— Блядь, — видихнув він. — Смоґу, ти щось.
І, звісно, хотілося б думати, що це все його о-о-очень яскрава фантазія, от тільки — Білл дивився в дзеркало на свою шию з засосом, ще й зі слідами зубів — от тільки ніхера фантазією це не було. Він завмер так, і спробував зрозуміти, що ж він відчуває. От прямо зараз стоячий оголений, затраханий, з чужою спермою, що стікає по внутрішній стороні стегон, з засосами й укусами… що? Як? Він кинув погляд на іграшку. Та була вимазана спермою й змазкою, але це ж просто... просто неможливо?
— Ей? — жалібно покликав він. — Я з глузду з'їхав, так?
Ніхто не озвався, і незрозуміло, добре це чи погано? Ну... Білл обережно провів пальцем від голівки до основи, окреслив вузол.
Що ж, гаразд.
Йому сподобалося. …їм сподобалося.
***
Білл не чіпав іграшку майже місяць і вже ліз на стіни. Але боявся. Усе ж він не хотів перевіряти свій розум на міцність. Це було б жахливо. Але, з іншого боку, якщо він сп’ятив, то чи є взагалі сенс чогось боятися?
І знову була томна субота, батьки з’їздили до друзів і збиралися повернутися лише вночі неділі, а Білл дістав свою найкращу, таку небезпечно-бажану іграшку і...
І сів на ліжко, знову ковзаючи по ній пальцями.
Найобразливіше, що він і розповісти-то про це нікому не міг. Бо йому не повірять.
Беверлі б от вислухала, але навіть вона не повірить.
Поборовшись сам із собою — точніше його розум із його ж тупим бажанням подрочити — Білл запхав член під подушку й забув про нього.
Дійсно забув.
До ночі.
Бо прокинувся від жахливого й вивертаючого відчуття, що він не один. Особливо яскраво це відчувалося в порожньому домі.
Він лежав на лівому боці, розплющивши очі й уважно дивлячись у стіну. А хтось притискався до нього зі спини, м’яко ведучи долонею по його животу. Білл був настільки переляканий, що не міг не те що поворухнутися, навіть вдихнути.
Незнайомець притулився губами до його шиї.
— Ти мене не впізнав, милий? — голос звучав так тихо, що за бажання Білл міг би вирішити, що вигадав його. — Ти зовсім по мені не скучив? Мені було самотньо без тебе. Давай пограємо?
— П-привіт, — зміг видихнути Білл, відчуваючи, що окрім накочуючого жаху в нього болісно стоїть від усієї цієї ситуації.
— Ох, як добре тебе чути. Ти зовсім мене закинув. А сьогодні вирішив влаштувати під своєю подушкою, — незнайомець опустив руку на його піжамні штани, стискаючи стоячий член. — Я так радий. І ти радий.
Білл, нарешті, зітхнув повними грудьми.
— Смоґу?
— Смоґ... чому Смоґ?
— Я думав, ти дракон.
— О, ні, я — Пеннівайз, танцюючий клоун.
— Завжди вважав, що давати такі назви членам — тупо, — не стримався Білл і ойкнув, бо його притиснули ще міцніше. — Радий познайомитися. Я Біллі.
— А я-то як радий, солоденький.
Його знову ласкаво поцілували в шию. Потім м’яко вкусили. І сильно стиснули член.
— Хочеш?
Білл проскулив, вигинаючись, притискаючись щільніше до Пеннівайза. Клоун він чи ні, але член чудовий. І, так, він дуже хотів.
— З вузлом? — наївно поцікавився він.
— Вузол треба заслужити, — хрипко зауважив Пеннівайз, — але ти це й так знаєш, так, милий?
Білл вигнувся, вивертаючись, хапаючись за його плечі, щоб нарешті зазирнути в обличчя. І ойкнув, смикнувшись в обіймах.
Його невідомий коханець людиною явно не був.
Блідий, майже білий до сяйва, зі дивними візерунками на обличчі. Золоті очі ніби світилися зсередини.
— Біллі, — червоні губи вигнулися в усмішці. А Білл тільки охнув.
— Пеннівайзе. Ти красивий.
Істота всміхнулася й торкнулася губами його носа, так грайливо й ласкаво, що Білл на мить розгубився.
— Упевнений, у всьому цьому явно є якийсь підступ, — фиркнув Білл, — бо ти надто кльовий. Але поки мене все влаштовує.
Він сам потягнувся ближче, ліниво й повільно лизнув одну з ліній-візерунків на щоці.
— То що мені треба зробити, щоб заслужити добрий секс?
— Тобі потрібно просто дозволити мені трахнути тебе, як того разу.
— О! І всього-то! — Білл широко всміхнувся й заворушився, забираючись під ковдру й ковзаючи губами по животу коханця, ближче до гарячого члена, легко торкаючись його пальцями. Потерся об нього щокою, поскулюючи від передчуття. Це все-все-все його. На сьогодні так точно.
Пеннівайз стягнув з нього ковдру, задоволено скуйовдив Біллу волосся, так приємно погладив хребці шиї. Ні на що не підштовхуючи, просто грайливо натякаючи. І Білл, важко проковтнувши, торкнувся кінчиком язика голівки. Чудової, ідеальної драконячої голівки. Такої вузької й правильної. Білл легко впустив її в рот, дозволяючи ковзати по внутрішній стороні щоки, по піднебінню, прямісінько до горла. І глибше. Він протримався близько чотирьох секунд із голівкою в горлі, легко пестячи ствол язиком, і подався назад, вдихаючи.
Його власний член стояв ще з моменту пробудження. Білл стиснув його біля основи, намагаючись хоч трохи повернути розум. Він хотів трахнутися. Білл відсторонився, погладив плаский, здригаючийся від його дотиків живіт Пеннівайза. Його особистий демон усміхався, прикушуючи губи гострими зубами. Очі горіли, як котячі, у слабкому світлі непогашеного нічника.
От як такому можна відмовити, хай і лякаюче, але привабливому? Білл задоволено всміхнувся й ковзнув угору, осідлавши стегна коханця.
— Змазка під подушкою, — прошепотів він. — Давай сюди.
Поки нічний гість копирсався в пошуках баночки, він устиг улаштуватися максимально зручно й продовжити пестити чудовий член. У голові крутилися думки про демонів, уривки спогадів про чутки, та й ім’я «Пеннівайз» здавалося дивно знайомим. Але навіть якщо його новий друг — потвора з-за меж, ніщо не скасовує того, як той охуєнно їбеться.
Білл перехопив змазку, виливаючи її на член, задоволено стискаючи його в руці, усією долонею відчуваючи, як той пульсує. Додатково просто ідеально було спостерігати за тим, як змінюється нелюдське обличчя Пеннівайза в той час, як пальці Білла ковзають по його члену. Білл був задоволений. Він трохи зсунувся, притримуючи драконячий член, і плавно опустився до вузла, заплющивши очі й здригаючись. Голівка була ідеальна, вона точково стимулювала простату, притискаючись прямо до неї, навіть без зайвих рухів. Можна було просто кінчити тільки від цього.
— Так, — Білл стиснувся на його члені, намагаючись протриматися хоч трохи довше. Місяць целібату зробив його майже німфоманом, готовим кінчити тільки від дотиків. Але він тримався, бо відчував на собі погляд коханця. Тож він повільно погойдувався, спостерігаючи за золотими очима Пеннівайза.
— Ти такий приємний, Біллі. Давай, — руки ковзнули по його стегнах, — порухайся трохи для мене.
— Добре, — Білл плавно об’їжджав його, щоразу хапаючи повітря, коли голівка члена проїжджалася по простаті, відчуваючи всі вени й тягучу пульсацію.
А ще він згадував.
Що було складно. Дуже складно. Про безіменне зло в його місті.
І якось от усе починало сходитися. Зникнення дітей, розмови про клоуна, чутки про те, що це не людина.
— Ти з’їси мене?
— Зжеру, кісток не залишу, — прошипів Пеннівайз, стискаючи його стегна. — Поговоримо про це за сигаретою після, гаразд?
Білл заплющив очі, під повіками ніби пливли образи, порожні вулиці, листівки, що гасали по них. Фото, десятки фото зниклих дітей.
— Ні-і-і, — простогнав він, знову насаджуючись до вузла, з силою проводячи нігтями по грудях Пеннівайза, залишаючи подряпини. Глибокі й довгі, що набухали кров’ю. Відчуваючи, як його коханець охнув від болю, але член залишався таким же твердим.
— Хочу говорити зараз.
— Чорт… збоченець Біллі, — прошипів Пеннівайз. — Гаразд. Я жеру дітей. І тебе зжеру.
Білл проскулив, розгойдуючись, насаджуючись сильніше, вибиваючи стогони з коханця. Як він міг забути так багато. Пеннівайз схопив його міцніше й перекинув на спину, набираючи високий темп. Тепер не дозволяючи рухатися. Затискаючи його собою й граючи, задоволено трахаючи. І Білл хотів цього, дуже хотів. І пекельно ненавидів, але все одно вигинався, підставляючи шию під його губи, під його жадібні дотики. Так добре й сильно. До самого вузла, з феєрверками перед очима від кожного руху.
— Охреніти, — проскулив він, обіймаючи коханця за шию, зариваючись рукою в його волосся, притискаючись щільніше й жадібно цілуючи яскраві червоні губи.
Пеннівайз штовхнувся ще тричі й повільно, мучительно повільно, встромився вузлом. Білл забився під ним, розкриваючи губи в беззвучному стогоні, дряпаючись і кінчаючи, стискаючись на вузлі в оргазмовій судорозі й у цю мить не бажаючи й не думаючи ні про що. Тільки щоб це тривало, й тривало, й тривало... не закінчуючись.
Він відсторонено відчував укус, що його шию вологе вилизують, але й це сприймалося як додаткова ласка.
Він знову став розплився від насолоди калюжею, і навіть спогади, наповнені жахом і якимось тиснучим відчуттям, не могли його струснути. Бо вузол усе ще був усередині, а коханець кінчав, втискаючись так близько.
— Біллі, мій Біллі. Я так давно хотів дістатися до тебе, але захист, чорт забирай… як ти міг? Закритися від мене?
— Спочатку покурити, — прохрипів Білл, зосереджуватися на словах не хотілося, але, схоже, було потрібно.
Пеннівайз трохи відсторонився, хижо скалячись, потягнув його за стегна на себе, такою тінню справжніх рухів, просто змушуючи вузол зсунутися, сильніше вдавлюючись у простату. Білл обірвав себе на вдиху, так і завмираючи з прочиненим ротом. Пеннівайз задоволено схопив його за підборіддя, заглядаючи в очі, ловлячи розфокусований погляд.
— Що ти робиш? — проскулив він і заплющив очі.
— Дивлюся. На свого Біллі. Ти став таким пристрасним і гарячим…
Білл видихнув і здригнувся. Насолода все кипіла в ньому, варто було поворухнутися, і його починало трясти.
— Я все тобі розповім, — замуркотів Пеннівайз, облизуючи його довгим язиком, пестячи вільною рукою бік. — Ти мене не пам’ятаєш. Це так забавно. Головне, я пам’ятаю тебе, милий.
Білл заплющив очі, знову переживаючи пронизливу хвилю кайфу. Захльостуючу, оглушливу.
Він зміг трохи повернути собі розум тільки тоді, коли Пеннівайз відсторонився й лежав поруч, ліниво пестячи гострими кігтями його живіт. Чутливо й лоскотно. Білл трохи подихав і повернув голову, роздивляючись свого коханця уважніше.
— Ага. Пеннівайз. Жах Деррі.
Клоун кивнув і сумно зітхнув.
— Ти ховався від мене з того моменту, як дізнався, що я реальний. І забув про мене. Але в силу своїх символів усе одно продовжував вірити. Точніше, як я зрозумів, — продовжував Пеннівайз. — Ти знайшов якусь дурну магію й запечатав дім «від зла ззовні». Це все спрацювало, ти ж вірив. Дім виявився запечатаним, ти під захистом, але ця магія, окрім усього іншого, вибірково стерла тобі пам’ять. Вона ж дбала про тебе. І ти забув. І я не міг до тебе дістатися.
— І ти не вигадав нічого кращого, ніж стати хуем?
— Ти сам казав, що я позбавлений будь-яких упереджень. Перехопив твого кур’єра, подивився на твою посилку... до речі, оригінал у мене в лігві, солоденький. Забереш потім. Ну, а принести тобі себе в коробочці взагалі було простіше простого. Ти сам заніс коробку в дім.
Білл потер скроні й гірко зітхнув. Ну от, жах його дитинства повернувся, але тепер його й боятися по-людськи не можна, він же ж надто добре їбеться.
— Ага. Тобто що б зі мною не сталося — винувати тільки себе. Так?
Пеннівайз таємниче всміхнувся.
— Так, але ти не забувай, я скарбниця форм і розмірів.
— Скарбниця, — погодився Білл.
— Взагалі-то я спочатку зжерти тебе хотів, — Пеннівайз знову навис над Біллом, очі майже горіли голодом, — у дім-то ти мене вніс, але ти мене здивував. А потім я захопився.
— Ага, — кивав Білл, повільно проводячи пальцями по червоним лініям-візерункам, що в’ються по всьому тілу, Пеннівайза він усе одно не боявся. Явно не так, як тому б, можливо, цього хотілося. — Найкращий час запропонувати тобі зустрічатися? Чи поки рано?
— Найкращий час.
***
