Work Text:
Важкі дерев’яні двері в бібліотеку з червоного дуба закрилися з гучним стуком, що ледь не злетіли з петель. Золотаві очі могутньої істоти невиразно спостерігали за цією сценою поки врешті не повернулися до читання книги, сидячі на кріслі.
Гість що тільки що покинув бібліотеку йшов коридором й пихтів. Його зеленувате волосся, що утворювало хвилі на кінчиках дивно виділялося серед золотого інтер'єру печери. Як наче єдиний паросток зелені оточений золотими пісками, багатства й розкоші. Щоки здорового кольору надулися у прокльонах на іншу особу, а вуста все причитали.
"Пф, цей пихатий зарозумілий драконячий бовдур нічого не розуміє" Кроки пришвидшились бажаючи унести тіло якомога далі з цієї території. "Теж мені могутній дракон знайшовся, та він...він...просто перекотиполе з пилу" Останні слова вже не звучали так голосно "Хоч й гарне перекотиполе."
Виразні брови нахмурилися утворюючи між двома смужками вигин. Прямо зараз йому хотілося щось розбити, бажано якусь золоту штучки, проте потім мати справу з тим похмурим поганцем не хотілося.
І ні! Ви не подумайте, що через страх. Взагалі-то він теж дракон, зелений, якщо точніше, й він набагато кращий за того золотого виродка. Гарніший, сильніший та взагалі він вміє поводитися чемно та не бреше в обличчя, бо йому заважають.
Олієн протягом декількох років намагався вивести новий сорт полуниці. Щоб вона була соковитою, солодкою, великою, а також не примхливою до погодних умов. Й остання частина була найважчою. Зрештою який би фрукт чи овоч зміг би вижити взимку так ще й квітнути. Звісно завдяки теплиці багатьох проблем можна було уникнути, проте він же ж дракон, таке просте рішення було б нудним. А в разі успіху чи не винайшов би він новий спосіб вирощування на додачу з сортом.
Тож весь цей час він наполегливо працював та доглядав за своїми рослинками. Й ось тиждень тому один з експериментів дав свої результати. Він зміг зацвісти та за допомогою штучного запилення утворилася перша ягідка. За розміром вона перевершувала своїх попередників, смак й соковитість можна буде потім перевірити та якщо що покращити, тепер справа йшла за погодою. Квітка змогла пережити сніг та метіль, тож тепер справа за плодом.
Тиждень на холоді й вона стійко продовжувала рости, потім тиждень в теплиці, досі росте, що дуже радувало дракона. Й ось провівши всі випробування для кущика, настала черга скуштувати результат.
Олієн не жадібний дракон й любить ділитися радістю з іншими створіннями. До інших створінь також входять певний дракон, проте він нізащо не признає, що любить бачити як той певний дракон посміхається.
Проблема лиш в тому, що його посмішку можна побачити дуже рідко. Ну серйозно, хіба так складно радіти маленьким радощам життя? Але для золотого бовдура це схоже саме так.
Зітхання.
Й ось стоячи перед входом до лігва в засніжених горах Олієн тримав в руках горщик з тим самим кущем полуниці і його плодами на ньому.
Шалений вітер тріпав його волосся й лоскотав щоки, що вже почервоніли від низьких температур. Приопустивши погляд, щоб вії захистили очі від клаптиків снігу чоловік увійшов до печери.
Його зустріла тиша та ледь помітний бар’єр, що хоч й виглядав слабенько, насправді міг зупинити мана-бомби й не здригнутися.
З посмішкою на вустах він перемістив горщик, аби тримати його в лівій руці, а праву простягнув вперед, щоб доторкнутися до золотавої завіси. Вона пройшла крізь. Хихикнувши про себе, дракон обтрусив руку від пилу та пройшов вперед.
В якомусь сенсі це було навіть мило, адже бар’єри Ерухабена, так звали того золотого бовдура, завжди розступалися перед ним пропускаючи вперед куди б він не йшов.
Чого б це? Невже він не боїться, що інший нападе на нього? Чи гадає, що сильніший? А це марно.
Хоч зараз вони й не б’ються, як зазвичай роблять інші дракони при зустрічі, особливо якщо це відбувається на їхній власній території. Проте декілька століть назад вони влаштовували спаринги. На жаль кожного разу була нічия, тому вони припинили цю безглузду справу, але якщо інший вважав його слабшим, це ще й як зачіпало гордість.
Пройшовши у внутрішню частину печери зелений дракон навіть й не глянув в сторону інших кімнат, а відразу пішов до бібліотеки. Все ж таки цю золоту принцесу тільки там й можна знайти. Іноді Олієн навіть задавався питанням навіщо тому стільки кімнат, якщо по факту користується лише бібліотекою.
Відкривши громадні двері просторої зали зі стелажами та полицями у два поверхи Олієн пройшов всередину. Ось він рай для книжкових черв’яків. Ці маленькі друзі, для кого як, могли б жити тут тисячоліттями, створити власне королівство та розвиватися. Це був би їх світ.
"Що тебе сюди привело?" Роздався глибокий голос з іншого кінця.
Олієн перевів погляд від полиць на постать, що майже сяяла в цій кімнаті.
Дивно звісно виходить, Все його логово буквально сяє та ломиться від кількості золота, а бібліотека виглядає просто й буденно, наче зовсім не належить до цього драконячого світу.
"Хе-хе, я приніс тобі свій новий сорт полуниці" Гордість так й лилася з його голосу.
Не церемонячись Олієн пройшовся залою, його взуття цокотіло по підлозі розносячи звук по кімнаті.
На невеличкий столик близь крісла гість поставив своє творіння. Цей кущ мав зелене листя, що дуже виділяло його в залі, хоча не тільки цей зелений виділявся.
Очі кольору розплавленого золота спочатку поглянули на рослину, а потім на іншого дракона, що й сам був як рослина. Елегантні фаланги закрили книгу, відклавши в сторону.
Він був готовий слухати.
Побачивши, як завжди ліниві, але величні рухи золотого дракона, Олієн посміхнувся. Любить же ця книжкова принцеса виглядати як володарка світу. Втім це мало свій шарм.
"Так от, я її самостійно виростив й приніс сюди, щоб разом спробувати."
Він зірвав два плоди та за допомогою магії омив їх. Одну залишив собі, а другу передав товаришу.
Їх же ж можна назвати так? Може не друзі, але хоча б трохи схоже на них.
Отримавши в руки дивно велику полуницю, Ерухабен скептично почав її оглядати. Зрештою, яка полуниця могла повністю займати площу його руки й виглядати немов мутант.
"Ти...." Дракон не міг підібрати слів, щоб описати свої думки "Вирішив створити мутанта? Чи може це якась помилка природи?"
Інших варіантів Ерухабен не бачив. Вигляд у цієї ягідки, як у мутованого монстра.
Посмішка швидко зникла з обличчя Олієна замінившись на похмурість.
"Та що ти верзеш? Це новий сорт! Я його власноруч" Він простягнув свої долоні уперед демонструючи їх "ось цими ручками виростив"
Фиркання зірвалося з його вуст.
"Я взагалі-то стільки років на це витратив"
"Я бачу"
"Що?"
"Цього монстра за місяць не виростити"
Олієн зімкнув вуста у тонку лінію. Як же ж він зараз хотів відгамселити цього виродка. Невже не можна нормально спілкуватися, без оцих ось образливих вставок.
Повільно видихнувши повітря зелений дракон продовжив.
"Гаразд, тепер куштуй" Ці слова звучали, як наказ
Ніс Ерухабена скривився від вигляду цього плоду. Бажання пробувати це, аж ніяк не з’являлося.
"А чому ти сам не продегустуєш?" раптом запитав господар лігва
Зелений дракон кліпнув.
"Я теж буду...." Трохи тихіше ніж до цього промовив той.
Поглянувши на стиглу ягоду Олієн не вередуючи відкусив шматок.
М’якоть була соковита та м’яка розчиняючись у роті. Жуючи він подумки зазначав, соковито, але треба більше сонячного світла для смаку, води ж при цьому вдосталь. Можна хіба що добрив більше, але в цілому воно їстівне.
"Бачиш, я живий" Надувся дракон після того, як ковтнув.
Збентежено оцінивши вираз іншого Ерухабен теж відкусив шматок від цього мутанта. Й відразу у роті розповзлася кислота, наче він не полуницю їсть, а лимонний сік п’є. Обличчя скривилось у гримасі в той час, як зуби звело від болю. Про язик й казати нема що, рецептори втратили свою здатність будь-що відчувати.
"Це найгірше, що я куштував за своє життя" Промовив золотий дракон, як тільки язик зміг рухатися.
Олієн витріщився на всю цю послідовність розвитку подій, ледь не хихикнувши від нервів.
Це з нього так жартували? Взагалі не смішно.
"Та що ти взагалі розумієш в полуниці?" почав кіпішувати зелений дракон.
Тільки що він спробував й воно було нормальне, а цій золотій принцесі кисло? Й так що обличчя зводить? Який же актор перед ним!
"Міг би просто сказати, що тебе не цікавить моя компанія й мої експерименти" прошипів Олієн дивлячись на іншого сердитим поглядом.
Не маючи сил далі терпіти цей театр він розвернувся у напрямку дверей, за допомогою магії відчиняючи їх й потім зачиняючи різким поштовхом.
Та хай хоч випадуть ті двері, йому всеодно!
У теплиці було тихо, лиш шурхіт землі роздавався час від часу. Зелений дракон сидів зігнувшись у три погибелі над грядками та пересаджував інші саджанці. На емоціях поспіхом він покинув те сяюче лігво й навіть не прихопив з собою своє зелене дитятко. А повернутися означало втратити ту частину гордості, що в нього залишилася.
Проте, окрім того кущика було декілька інших того ж самого виду, значить втрата відчувалася на так суттєво.
"Нічого та вередлива принцеса не розуміє" знову дувся Олієн.
Ну серйозно нащо було казати ті слова? Гіршого він не їв! Пфф. Тоді він нагодує його добривом, побачимо, що на таке відповість.
Пересаджуючи черговий кущ чоловік помітив ще дві достиглі ягідки, й не довго думаючи зірвав.
"Та щоб я ще раз щось приніс тому бовдуру" не припиняв пихтіти.
Відкушуючи стиглу полуницю та жуючи він хмурився. Вона була цілком нормальною на смак. Закінчивши цю, перейшов до другої. Й тут вже не було так “нормально”. Його ніс скривився від кислоти, а язик на хвилинку онімів. Як же так?
Він дивився на цей плід й не знав, що й думати. Збентеження так й застигло на його обличчі.
Що ж це виходить? Чи не могло бути так, що попередній кущ такий самий?
Дракон кліпнув пару разів замислюючись.
Якщо це так, то йому попався нормальний, а Ерухабену ця гидота? Тепер його реакція не здавалася грою чи витівкою.
Змішані почуття охопили серце, стягуючи по краях. Неприємне відчуття однако.
Виходить в цій ситуації був винен він…ну й Ерухабен, що не зміг нормально пояснити…мабуть.
Зітхання.
Невже він настільки постарів, що поводить себе так безглуздо, ще й сперечається через дрібниці. Чи то від недосипу. Він не знає.
Втративши настрій, Олієн піднявся з землі та збирався було піти до будиночка, як його почуття загострилися вловлюючи коливання мани. Хтось використав телепорт сюди.
Вже по інтенсивності та відчуттю мани зелений дракон міг впізнати гостя.
Ерухабен.
Від цього знання легше не стало.
Зробивши декілька кроків вперед та прочинивши двері Олієн визирнув на зовні. Там за п'ять кроків від нього стояв золотий дракон з тим нещасним горщиком полуничного куща.
Олієн закусив нижню губу. Йому було трохи соромно, але він ні за що цього не признає.
"Твій кущ, ти його в мене забув" проявив ініціативу в діалозі гість.
"Ти його приніс" відізвався Олієн, стверджуючи й так зрозумілу річ.
"Треба було викинути?"
"Ні, ні, ні" вимазаний у землі дракон помахав руками в знак заперечення "Дякую" тихий голос звучав трохи невпевнено
Ерухабен нічого не відповів, а просто підійшов й поставив горщик біля дверей. Тепер між ними було менше метра.
Золотаві очі пильно вдивлялися в зелені, що з якоїсь причини уникали зорового контакту.
Олієн ніяково посміхнувся струшуючи руки.
"І вибач, я погарячився"
Золотий дракон скинув брови.
"Ось як"
"Так...ммм, твоя полуниця все ж була жахлива на смак" почав пояснювати "Схоже всі поживні речовини з куща забирає одна ягода, а всі інші хоч й гарні на вигляд, проте дуже кислі."
Ерухабен лиш похитав головою, продовжуючи пильно розглядати іншого перед собою. Ця увага хоч й лестила Олієну, все ж викликала занепокоєння. На нього ще ніхто не дивився таким поглядом…таким іншим ніж могло б бути. Він трохи зашарівся.
"Чому ти продовжуєш так дивитися на мене?"
"Бо ти весь у бруді" буденно промовив чоловік
Ах, так, ця чистюля.
Збентеження Олієна минуло й тепер він спокійно поглянув на цю золотаву принцесу. Раптом його осяяла чудова ідея. Не довго думаючи він зробив крок вперед та обійняв Ерухабена, хихочучи.
"Тепер ти теж у брудний" переможницьки заявив полуничний експериментатор.
Так вони й застигли поки Олієн базікав про свою геніальну засідку. Але помітивши, що інший не реагує, смарагдові очі зазирнули до золотих, намагаючись розгадати причину спокою.
Тепер вони стояли ніс до носа в міцно обіймаючись.
Серце Ерухабена стукотіло в шаленому ритмі, ледь не вириваючись на зовні, а очі наповнилися золотим сяйвом від концентрації мани в повітрі, проте він навіть не ворухнувся.
Власник теплиці занепокоївся, послаблюючи хватку та відступаючи на крок назад.
"Гей, Еру, ти злишся?" смарагдові очі оглядали фігуру з усіх сторін "Не так сильно я тебе й забруднив, проте якщо тебе це непокоїть" клацнувши пальцями, зеленуватий шар мани оточив постать його товариша. Магія очищення прибрала весь бруд.
"Ось бачиш, тепер все добре" заспокійливо промовляв Олієн, наче говорив до дитини.
Ерухабен закрив очі та зітхнув. Такої витівки він не очікував. Й справа навіть не в бруді, хто він такий, щоб ним перейматися, він просто любить чистоту, справа в....в Олієні.
Так це все він! Всі ці дивні відчуття через нього! Й крапка.
Але....в цьому було щось незвичне. Ще ні до кого за своє довге драконяче життя він не відчував такого хто не є Олієном, цим клятим бешкетником.
Похмурість з’явилася на його обличчя щойно він відкрив очі. Інший перед ним криво посміхався та намагався якось владнати ситуацію. Ерухабену ж було всерівно. Він зробив крок вперед та схопив другого за руку. Хоч це й виглядало як різкий рух, виконано було ніжно. Зчепивши їхні пальці, аби той не втік золотий дракон активував заклинання телепортації.
Зітхання.
Як же він втомився.
"Агов, Ерухабен" намагався докричатися до товариша інший дракон. "Нащо ти притягнув мене до свого лігва?"
Спочатку Олієн пручався, але пару поглядів золотих очей й він змирився зі своєю участю. Проте питання про ціль цього всього ніхто не забороняв.
"Я втомився"
"А я тут до чого?"
"Бо це через тебе"
На цю заяву зелений дракон закотив очі. Так, так, звинувачуйте бідного Олієна у всіх бідах світу. Це ж так просто.
Двері однієї з кімнат відкрилися й перед драконами повстала простора спальня з величезним ліжком посередині.
"Я гадаю ти й без мене можеш відпочити" зазначив Олієн оглядаючи кімнату
"В дзеркало на себе поглянь"
Як чемний дракон він повернувся у напрямку дзеркала й оглянув себе з ніг до голови. І що він повинен був побачити?
"Твій стан бажає кращого, і я не про бруд" Ерухабен ворухнув пальцями й золотий пил оточив Олієна. Бруд миттєво зник, а після, його тіло підійнялося над землею та попрямувало до ліжка.
Зелений дракон втратив дар мови.
Його поклали в ліжко та вкрили ковдрою, а поряд не роздумуючи ліг Ерухабен. Підідвинувся ближче та обійняв, наче ділився власним теплом. Його рівномірне дихання лоскотало маківку, через що той мимоволі спробував скрутитися у клубок, вчасно зупиняючись.
"Так, стоп" нарешті розтули рота "що це ти робиш?"
Олієн кліпнув декілька разів та поворухнувся, але обійми лиш стали міцнішими.
"Лежу та збираюся спати"
"Це я бачу, але нащо мене обіймати?" він спробував повернутися, щоб бачити обличчя цієї вередливої принцеси й о диво, йому дозволили. Проте тепер повстала інша проблема. Його ніс втискався у вигин ключиці й вдихаючи повітря він відчував запах паперу та чорнил.
"Бо ти теплий, невже не логічно?"
Ерухабен захихотів й цей звук Олієн чув й відчував, як ніхто інший. Його щоки вкрилися рум’янцем.
"Ти такий нестерпний" пробурмотів Олієн
"Знаю"
В цей момент очі Ерухабена сяяли розплавленим золотом, а біля волосся мерехтіли піщинки його пилу.
"Вередлива принцеса"
"Милий смарагдик"
"Що ти таке кажеш?"
"Я думав ми прізвищами обмінюємося"
Олієн застиг. Цей похмурий дракон вміє жартувати?
Його смарагдові очі наповнені збентеженням та цікавістю спробували заглянути у золоті. Але рух його голови зупинила рука, що ніжно лягла на маківку.
В цей момент на обличчі золотого дракона сяяла посмішка. Він нахилився та залишив поцілунок, ніжний, як крила метелика, на лобі його скарбу.
"А тепер спи."
Ерухабен пригорнув свого непосидючого дракона ближче та зарився носом у його волосся. Запах зелені та тієї полуниці наповнив легені. Це було приємно й відчувалося так по-домашньому. Закривши очі він швидко поринув у сон.
Від всіх цих дій в Олієна голова йшла обертом. Він не розумів, як все дійшло до цього й чому він нічого не робив. Тіло іншого випромінювало тепло, тому навіть завжди холодні пальці зігрілися від цього. Від збентеження він сперся головою об груди Ерухабена та прошепотів:
"Вранці ти мені все розкажеш"
Це було як обіцянка, він не піде поки ця золота принцеса все не пояснить. Його золота принцеса.