Work Text:
Як нову розвагу для свого нескінченного життя, Мінхо обрав ходити на різноманітні вечірки. Але ніщо не готувало його до того, що на одній з них до нього дуже по-дурному буде намагатися підкатити якийсь хлопець. Це дратувало, але не завжди ж таких ігнорувати та мовчки йти. Замість цього, сьогодні Мінхо хотілося повеселитися, тож із багатообіцяючим поглядом та усмішкою він завів того щасливчика в пусту кімнату та коли той вже був готовий знімати свій верхній одяг в надії на солодке продовження, Мінхо ніжно йому пояснив, що він не проста людина, та очікував він вже побачити страх чи щось подібне, як тут з нього посміялися та цей бовдур заявив, що не вірить його накладним іклам.
Мінхо до такої нахабності не звик, в момент його переповнила хвиля люті та обурення тож вже через хвилину незнайомець сидів на підлозі із ниючими ранами десь близько шиї.
– А я казав, – облизав свої тепер багряні губи Мінхо, показово задираючи носа. Він ніколи не кидався просто так на людей, але треба ж іноді повчати їх. Тим більш що… він так давно не коштував теплої крові…
Сучасність шалено дискримінувала таких як він бо тепер неможливо просто тихенько когось викрасти, напитися та забути за то все, як в його молодості наприклад. Тепер за це можна хутко потрапити з його улюбленого маєтку в сіру кімнатку й знаходитися там або дуже мало (декілька десятків років) або неймовірно довго (довічно), тож зазвичай він не пив людську кров, перебиваючись тваринами чи охолодженою кровʼю з спеціалізованих банків.
Тож в принципі, він не був сильно злий на цього невдаху, що йому попався, бо якщо чесно можливо він навмисно був трохи агресивнішим в своїх діях, через думку про свіжу їжу.
Він задумався та не помітив як жадібно облизував свої вуста, що як виявилося примітив цей незнайомець, через що страх на очах того зник, а на зміну прийшло дещо інше.
– Тобі сподобалося? – запитав він із розквітаючою посмішкою, Мінхо ж нахмурився коли його висмикнули з недотрансу.
– Яка тобі різниця? – не бажаючи більше слухати того, він розвернувся та був вже готовий прямувати до виходу з кімнати, але чужа рука на запʼясті не дала.
– Відпусти, – сухо попросив Мінхо. Ой в навіщо він лише відпустив себе та забувся на хвилинку, не подобалося йому до чого зараз очевидно буде хилити цей хлоп.
– Я можу дати тобі ще своєї крові! – активно проговорив той, ніби все життя про це мріяв.
Мінхо розвернувся до нього та вигнув брів із долею осуду у виразі обличчя.
– Нащо воно тобі, – риторичне запитання на яке він б не бажав чути відповідь але…
– Ми можемо домовитися, – напевно він думає, що є першим, хто за декілька-столітнє життя Мінхо буде пропонувати йому свою кров за гроші, от і дурний.
Мінхо був готовий застосувати свою надлюдську силу та просто піти коли…
– Я тобі дам своєї крові, а ти мені натомість… гмм, відсмокчеш?
…
Що?
Здавалося очі Мінхо зараз випадуть, або вилетять, або западуть, будь що, аби передати рівень його щирого враження.
Цей хлопець був ще дурнуватішим ніж він думав спочатку.
– Ти жартуєш? – на рівні із обуреністю запитав він, через що парубок навпроти якось занервував.
– Гей-гей, – він нарешті прибрав свою руку та поставив обидві біля своєї голови в жесті типу виправдовуючись, – Сорі, я-я подумав ти з тих.. будь ласка тільки не бий! – він скрутився в маленький клубочок на підлозі закриваючись руками.
Мінхо ж досі був вражений. Він зрозумів, що той подумав зовсім не про те та глибоко видихнув. Він присів перед цим хлопцем, пояснюючи свою думку.
– Слухай, не знаю про яких “тих” ти говориш, але якщо ти хочеш, щоб я посмоктав крові прямо з твого члену, то передумай, — твердо сказав він, та якби дивно це не було, Мінхо зрадів коли побачив як вираз обличчя хлопця показав, що той нарешті зрозумів яку дурню сказав.
– Бля-я, пиздець я- угх… – тепер вже він ховався в своїх долонях від сорому та виглядав навіть якось мило…
Стоп, Мінхо, про що це ти думаєш. Він потряс своєю головою та.. можливо пропозиція цього хлопця більше не здавалася йому настільки поганою…
Пальцями він підхопив підборіддя того та оглянув його лице. Воно ледве не палало від раніше пережитого сорому, через що щоки були багряно червоними, очі ж виражали здивування бо… Мінхо й сам був здивований своїм рішенням всеж…
Милий. Цей хлопець був милим.
– Давай так, – почав Мінхо відпускаючи лице того, – Ти даси мені випити трохи своєї крові, а потім зорієнтуємося вже по ситуації, добре? – він усміхнувся, та перед тим як мозок незнайомця встигне обробити те, наскільки нечесні умови він їм поставив, він почав прилинати до вже понівеченої шкіри.
Перед самісіньким контактом, Мінхо підняв свій погляд та зустрівся ним із трохи наляканим цього хлопця, вичікуючи аж допоки той нарешті не зреагував та кивнув, даючи свою згоду. Це останнє, що стримувало Мінхо.
Його руки пробралися до талії хлопця та міцно стиснули її, вириваючи щось схоже на писк з його горла. Голова Мінхо зробила неочікуваний маневр та спочатку його губи торкнулися місця за вухом незнайомця, там де шкіра була тонка, а пульс відчувався добре. Він прилинув до почуття, проводячи язиком по лінії вени, що ледве проступала.
Він любив сприймати пиття крові когось живого як ритуал, особливо коли це щось було людиною, реакція завжди різнилася, але кожна приносила задоволення в глибину душі.
За всі роки свого життя Мінхо детально вивчив чітке розташування кожної судини в організмах як людей так й іншої його найулюбленішої їжі. Він навіть обрав улюблені вени та артерії та вивчив їх назви на всіх можливих мовах не кажучи вже про наукову назву. Тож він вміло та чітко, наводячи її своїм язиком, провів лінію по шиї його сьогоднішньої здобичі, змушуючи биття під власними рецепторами пришвидчитися.
Одна його рука плавно почала підійматися тілом незнайомця, разом із цим виправляючи сорочку того, аби в наступну секунду, тоді ж коли він приторкнеться своїм носом до шкіри прямісінько над однією з артерій, його рука просковзнула під одяг та опалила ніжну шкіру своїм крижаним дотиком.
Хлопець під Мінхо почав відчутно тремтіти, та той на момент поглянув вгору, перевіряючи його вираз обличчя, зустрічаючись із закритим власною рукою ротом того, та сльозами, що поодиноко котилися шкірою щік.
Мінхо не було зрозуміло емоції того, чи був це страх, чи може щось інше, тож і шкода його теж не було. Він підняв свою голову та зібрав доріжку сльози язиком, куштуючи солоний смак.
Хлопець відкрив свої очі та його погляд був жалюгідним. Мінхо це подобалося.
Він занирнув однією своєю рукою за спину парубка обіймаючи його, а іншу повів вище та поклав на місце де найкраще було відчутно пульс того. Напевно тепер хлопець почувався як в пастці із монстром, що в любу секунду був готовий вразити його в найніжніші місця.
– Тобі страшно? – тихо запитав Мінхо, чітко дивлячись прямісінько в душу хлопцю.
Той покліпав декілька разів, його мокрі вії чіплялися одне за одного, але вже в наступну секунду його голова хитала відповіддю.
“Ні”?
Тоді ж Мінхо відчув, внизу чужі ноги почали незручно посуватися, та коли він опустив туди свій погляд, він побачив дуже виразний бугор в штанях хлопця під собою, та все що він міг зробити це прискнути здивованим смішком. Це точно було щось новеньке для його досвіду.
Він підняв погляд назад та хлопець вже встиг прибрати руку зі своїх губ, замінюючи це кусанням їх, та очі Мінхо зачепилися за свіжі рани з їх внутрішньої сторони, що дуже спокусливо ледве кровоточили. Не відриваючи погляду він запитав:
– Як тебе звати? – його голос був ледве чутним.
Хлопець декілька разів сковтнув та нарешті розімкнув свої тремтячі губи, кажучи.
– Джісон…
– Джісон? – кивок, – добре.
В наступну секунду їх губи зіткнулися та Мінхо був готовий до будь чого, що йому принесе цей вечір.